Чого прийшла? -Я ненадовго, речі забрати. -Дивись мого нічого не прихопи, а то хто тебе знає.

Коли я зустріла Івана, то здалося, що весь світ перестав існувати. Хлопець так запав мені в голову, що я перестала їсти та пити, ходила сама не своя. Мати помітила ці дивні зміни й сумно посміхалася: «Закохалася, дитино?» Що я могла відповісти, адже до цього часу не знала, що то таке те кохання.

Ваня проявляв до мене знаки уваги, був ввічливим, але не наполегливим. Здається, він навмисне тягнув, щоб помучити мене. Врешті решт запросив на побачення. Ми почали зустрічатися. Я вважала його ідеалом справжнього чоловіка. Такий мудрий, впевнений в собі, добрий та уважний. Про всі свої почуття розповідала матері, а та не знала радіти за мене чи навпаки співчувати.

На першу річницю стосунків Іван запропонував з’їхатися. Звісно я погодилася, прийшла додому збирати речі. Коли мама запитала для чого, розповіла, що ми з Ванею житимемо разом. Вона була проти, вмовляла мене не робити цього, адже не правильно це. Спершу потрібно одружитися, повінчатися, щоб бути чистими перед богом. Я вважала, що це все старі забобони й упередження. Тому навіть нагримала на матір й таки поїхала до коханого.

Прожили ми у цивільному шлюбі три роки. Я вже й сама почала задумуватися про весілля, але Іван не поспішав робити пропозицію. Казав, що його й так все влаштовує, а штам у паспорті нічого не дає. Я більше не почувала себе окриленою та щасливою. Кожного дня одне і те ж: робота, кухня, прання, прибирання. Поки я займалася хатніми справами, Іван дивився телевізор або ходив на зустріч із друзями. Я відчувала себе хатньою робітницею, а не коханою дівчиною. Все більше почала задумуватися над словами матері й розуміла, що вона мала рацію.

Наближався день її народження. Ми не бачилися тривалий період часу. Я попередила Ваню, що в суботу ми йдемо до мами на свято, він лише щось пробурмотів собі під носа. В той самий день, хлопець відмовився йти зі мною до матері. Сказав, що втомився й погано себе почуває. Я прекрасно розуміла, що це просто дурні відмовки. Залишатися поруч із ним бажання не було, тож я попередила, що переночую у неньки. Він навіть зрадів.

Мама була рада моєму візиту. Ми довго розмовляли, я скаржилася на своє життя й чекала її осуду, а натомість отримала підтримку.  Ненька порадила подумати про себе й вирішити чи потрібен мені такий чоловік. Можливо це була мить просвітлення, але я усвідомила, що ніякого кохання не було. Тому сказала мамі, що хочу повернутися до неї, додому. До ранку чекати не стала, викликала таксі й поїхала забрати свої речі.

У квартирі на мене чекав сюрприз. Іван в компанії якоїсь незнайомої блондинки, молоді люди так гарно проводили час, що навіть не помітили моєї присутності. Я дивилася на чоловіка, якого вважала ідеалом й відчувала, як ненависть до нього розростається в моєму серці.

Помітивши мене, Іван не виправдовувався й навіть не збирався нічого пояснювати:

-Чого прийшла?

-Я ненадовго, речі забрати.

-Дивись мого нічого не прихопи, а то хто тебе знає.

Як же болісно та образливо було чути такі слова. Після стількох років стосунків, після всіх його слів та зізнань про безмежне кохання, він так мене принизив.

Після невдалих стосунків я тривалий період часу не хотіла зустрічатися з хлопцями. Один раз впечешся – боїшся вогню решту життя. Мама мене підбадьорює та каже, що я ще зустріну справжнього чоловіка. Той самий не користуватиметься мною заради своїх потреб, він дбатиме про мене, задовольняючи мої.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Чого прийшла? -Я ненадовго, речі забрати. -Дивись мого нічого не прихопи, а то хто тебе знає.