Я працюю медичною сестрою вже не один рік. Всяке трапляється у нас на роботі. Бувають і сімейні драми, й істерики, скандали. Деяких родичів доводиться силоміць витягувати із палат. До деяких пацієнтів за час їх хвороби, так ніхто й не навідується із рідні. Та все ж трапляються і випадки, через які розумієш, що не все добро втрачене.
Пані Дарина потрапила у лікарню із високим тиском. У жінки був передінсультний стан. Її одразу госпіталізували та призначили лікування. Видно було, що жінці погано, але вона усім своїм виглядом намагалася показати, що з нею все добре. Навіть якось примудрялася посміхатися до персоналу, ввічливо дякуючи за турботу.
Рідні цієї пацієнтки також не знаходили собі місця. Коли я не зайду в палату, перевірити крапельницю, а вона по телефону розмовляє, то з чоловіком, то з донькою. Схоже, у них прекрасні стосунки в сім’ї й це не може не захоплювати.
Наступного ранку до хворої прийшов чоловік, провідати. Ми пропустили його в палату. Вони довго розмовляли й сміялися. Прийшов він не з пустими руками. Приніс дружині квіти, мені шоколадка перепала. Я не хотіла заважати подружжю та вже час був приймати ліки, тож я зайшла у палату й стала свідком їхньої розмови.
Жіночка просила у нього нічого не розповідати Христині, щоб донька не хвилювалася. Чоловік обіцяв, що збереже цю таємницю й слова лишнього не промовить. Попрощавшись, він пішов додому, а ми залишилися одні:
-Не хочу не втручатися не у свою справу, але варто розповісти доньці про те, що ви нездужаєте. Ви ж її мама, вона все одно відчуває якусь біду. Знаєте, з підтримкою рідних та їх турботою, пацієнти швидше одужують й повертаються до звичного життя – обережно запропонувала я пані Дарині.
-О, любочко, я не хочу її хвилювати. Насправді Христинка моя невістка. Мій син виявився негідним чоловіком й покинув дівчину заради іншої. Ми ж з батьком його рішення не прийняли й продовжуємо спілкуватися з Христею. Тим більше, що вона носить під серцем нашого онука. Для чого їй зайві хвилювання – розповіла правду хвора.
У їх сімейні справи я більше не втручалася, але була приємно вражена, що пані Дарина сприймає Христину, як рідну доньку, попри те, що її син не захотів бути з дівчиною.
Коли пані Дарину виписували з лікарні, я допомагала виносити речі надвір. Біля автомобіля впізнала чоловіка, який навідував жінку й, певно, з ним була Христина. Надзвичайно вродлива дівчина, кинулася до пані Дарини в сльозах й почала її обіймати:
–Матусю, чому ви не сказали, що в лікарні. Я б до вас кожного дня навідувалася. Гостинців би напекла. Ну хіба так можна – дорікала дівчина.
-Доню, ну для чого тобі зайві хвилювання? Зі мною все гаразд, ціла й неушкоджена. Заспокойся, зараз ми поїдемо додому й спечемо з тобою наш улюблений пиріг.
Сім’я попрощалася зі мною й поїхала. А я ще довго дивилася їм вслід. Невже можна бути настільки хорошими людьми, щоб так просто прийняти чужу дитину, як рідну?
