Товстий не по розмірах, старий та пошарпаний. Мати вручила мені той “подарунок”. Я не мала що сказати. Гості в залі замовкли, грала тільки музика, яка здавалась абсолютно недоречною. В мене трусились руки

От всі мої подруги жаліються на матерів власних чоловіків або хлопців. А мені от пощастило е більше, в мене мати не промах. Вона саме така людина, яку ні за яких обставин не хотілось би зустріти у власному житті, та якось так співпадають зірки, що вона зустрічається та настільки міцно вростає у твоє життя, що втекти від неї фактично неможливо. Навіть якщо й вдасться, то на короткий проміжок часу. В результаті, вона все одно тебе знайде, надолужить втрачене та щей зверху додасть.

Почалось все е з дитинства.Моя мати була завжди всім та всіма незадоволена, вічно шпиняла, та вказувала, що за її роботу потрібно платити. При чому все одно, що вона робить, нехай хоч й нігті собі на ногах зрізала. Ось так. Зазвичай батько її присаджував, інколи навіть в грубій формі, та гадаю, то було цілком заслужено. Ми не були бідними, мабуть, саме туму мати була впевнена, що жити її методом – норма. Та все змінилось після того, як тато пішов із життя. Мама, яка в житті не заробила й дірявої гривні вимушена була вийти на роботу. Заробляла вона не багато, тож ми ледь зводили кінці із кінцями. Вся ця ситуація зробила мою матір ще більш противною та скупою. Вона навіть власним батькам не допомагала безплатно. А от продукти, в тому рахунку й м’ясо із села возила справно. Після кожного походу зі мною в магазин по речі, або ж шкільну канцелярію мама зберігала чеки та клеїла їх у величезний блокнот, який потім кудись ховала. Мені взагалі не було зрозуміло, навіщо вона то робила. До дня мого весілля.

Свято наше починалось весело. Я раділа, що виходжу заміж за такого чудового чоловіка. Мені майже тридцять років. Цю подію я чекала давно. До слова, весілля оплачували ми самотужки. Якось совісно було просити гроші у батьків в такому віці.

І ось, прийшов час дарувати подарунки. Я бачу свою матір, яка тримає щось величезне в руках. Дуже схоже на колекційні журнали, в які ми в дитинстві ліпили наліпки. Товстий не по розмірах, старий та пошарпаний.

-Доню, хочу привітати тебе та твого чоловіка із вашим днем весілля! Гадаю, що кращого дарунку, ніж твоє життя мені не придумати! Власне, саме тому, я хочу нагадати тобі ха твій борг, який тягнеться за тобою мало не з моєї утроби. Я все життя тебе на собі тягнула, тепер цей обов’язок на твоєму чоловіку, тож, гадаю, час повернення настав.

Мати вручила мені той “подарунок”. Я не мала що сказати. Гості в залі замовкли, грала тільки музика, яка здавалась абсолютно недоречною. В мене трусились руки. Так, я знала, що моя мати дріб’язкова, та це щось нереальне… Вона записувала всі витрати в блокнот, аби я згодом повернула їй ті гроші. Чоловік був шокованим. Він спершу навіть не зрозумів, в чому справа, та потім аж почервонів від злості. Почав кричати на матір, звинувачувати її в нахабстві та в цілому неадекватному сприйняттю світу. Що ж вона за мати така?! В мене по очах котились сльози. Сказати було майже нічого.

НІ, мамо, я тобі повертати нічого не стану. Я не просила цього життя. Ти сама з батьком вирішили привести мене до цього світу. Не звинувачуй мене у своїх необдуманих вчинках. – я кинула товсту книгу їй під ноги – хочеш, можеш залишитись на святкування, та після я тебе більше не бажаю навіть знати. Ти мені не матір, а просто людина, яка мене виростила.

На цьому наші з нею відносини не завершаться, це сто відсотків, вона іще не раз буде вимагати із нас грошей, та я не збираюсь давати їй ні копійки. Що це взагалі таке?! Хіба я просила це життя?! Хіба я просила, щоб вона мене одягала та годувала?! Де таке бачено взагалі?!

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

2 + 16 =

Товстий не по розмірах, старий та пошарпаний. Мати вручила мені той “подарунок”. Я не мала що сказати. Гості в залі замовкли, грала тільки музика, яка здавалась абсолютно недоречною. В мене трусились руки