Того ж дня я вгледіла, що із моєї скриньки із прикрасами зникло золото, а з тумби всі заощадження! Думати й не було чого, куди вони поділися. Я взяла кочергу, та пішла тpyсити Сергія в хаті Мирослави. Так, kp _иків та скандалу було на все село. Проте то мої гроші!

Я не могла повірити, що подібна ситуація прийде до мого дому. Кажуть, думки матеріальні, або думкою ми притягуємо всі нещастя до себе. А от коли ти про нещастя навіть не думав, а воно все одно прийшло до твого дому, то як тоді назвати? В мене немає тому пояснення, а тим паче виправдань моєму чоловікові. Він просто нікчема, якого я тягнула на своєму горбі, а той мені ще в ту спину плюнув.

Все своє життя я звикла працювати. До того ж фізично. Мене так привчила моя мати. Працюєш – будеш мати, ледачкуєш – то й не проси. З чотирьох років я із нею із сапкою прополювала грядочки, збирала жуків по картоплі. Свої маленьким відерцем я ходила напувала курей та качок, кидала їм зерно та лузала кукурудзу із качанів. Мене мама не нагружала роботою в дитинстві так, що я й продиху не мала, ні. Вона просила їй трішки допомогти, а потім я бігла гратися. Ось так й привчилась працювати. Вмію навіть стілець скрутити до купи, чи відремонтувати кран у ванній кімнаті. Справа на раз-два. Та за працею я не помітила в дорослому житті, що чоловіку так набагато зручніше жити. Дружина й по дому все робить, гроші приносить із роботи. Городу та м’ясо домашнє продає, то й має гарну копійку, навіщо там ще чоловіку працювати? Краще ж сходити на риболовлю, з хлопцями в гаражі шашлики пожарити та з дівчатами біля бару пофліртувати.

Перший час я бачила його поведінку, та не звертала увагу. Мій батько був таким самим, маму ж це не турбувало, чому мене ж має? Та одного дня, коли я спостерігала із-за тину за відносинами сусідів, я зрозуміла, що щось роблю не правильно. Точніше не так. Влучніше буде – я все роблю, а чоловік тільки байдикує та живе моїм рахунком. В тридцять років на гарних сорок п’ять виглядає через свою в ипивку.

Сусідський чоловік і на роботу бігає, та й вдома допомагає. За жінку інколи навіть грядочки прополює, не дає, аби та на сонці довго була, чи важке носила. мій же тільки може пельку відкрити та горлати, що я не так роблю, або занадто довго мнуся.
З того дня мене й почав жахливо дратувати мій чоловік. Аж поки я не витримала, та поставила його перед фактом.
– Так, слухай сюди, Сергію. Мені набридло, що ти тільки те й робиш, що відлежуєш боки та набиваєш своє пузо! Мені необхідна допомога. Або ти йдеш працювати на роботу, або повністю всю домашню роботу забираєш на себе. Мені набридло, якщо сказати культурно.

– О! Отако, Галю, як гарно, що ти тему цю підняла. Я саме хотів сказати, що йду від тебе. Мене вже давно кличе до себе Мирослава. Сама ж бачила, що вона не рівно дихає до мене ще із нашого весілля.- Ага, бо не знає, який ти бевзень! Збирай свої речі та геть із мого дому! Нагадаю, що із твого тут тільки шмаття на поличці в шафці.
Чоловік ще пробував сваритись, та мені було все одно. Із однієї сторони мені було жахливо образливо, що мене зрадили, йдуть до іншої жінки. та з іншої, такий вже тягар із плеча впав. Та Мирослава іще не знає, яке золотко до неї потрапило.
Того ж дня я вгледіла, що із моєї скриньки із прикрасами зникло золото, а з тумби всі заощадження! Думати й не було чого, куди вони поділися. Я взяла кочергу, та пішла трусити Сергія в хаті Мирослави. Так, криків та скандалу було на все село. Проте то мої гроші! Мої прикраси, які я купила на гроші зароблені самотужки! Важкою працею! Той бевзень навіть пальцем не шевельнув в цьому домі.
Минув місяць. У двері постукали. На порозі стояв Сергій зі своєю торбою в одній руці, а в іншій – пакет маєчка з бутербродом в дорогу. Я мало зі сміху не луснула вгледівши таку картину.

Що, не склалось кохання?
-Не склалось… Пустиш?
– Нєа, йди далі дурних шукай, ти мені вдома не потрібен. Дурною та щей сліпою я вже набулась, вистачить.
Закрила за собою двері та й пішла на кухні далі ліпити пельмені. Мені ніби й шкода того лобуря, та він сам винен.Я ж дала йому право вибору, так він сказав що йде. Від такого ліків немає.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

семнадцать − 4 =

Того ж дня я вгледіла, що із моєї скриньки із прикрасами зникло золото, а з тумби всі заощадження! Думати й не було чого, куди вони поділися. Я взяла кочергу, та пішла тpyсити Сергія в хаті Мирослави. Так, kp _иків та скандалу було на все село. Проте то мої гроші!