Того вечора Дмитро пішов з родини до моєї найкращої подруги. Я залишилася сама з двома малими дітьми на руках

У мене немає рідні. Батьків рано втратила, братів та сестер не було. Все життя вчилася з усім справлятися самостійно. Та бували періоди, коли було важко на серці, хотілося виговоритися та отримати слушну пораду. У такі миті я знаходила прихисток у церкві. Святий отець був моїм наставником, допомагав вчинити правильно, по совісті.

З Дмитром ми познайомилися на танцях. Це була студентська вечірка. Мене подруга потягнула туди, сама ж я не любила такий відпочинок. Гучна компанія, весела музика та «божевільні» розваги точно не моє.

Практично цілий вечір я провела в стороні. Знайшла більш-менш тихий закуток в окремій кімнаті. Читала улюблену книгу й сподівалася, що подруга мене не шукатиме. Несподівано у кімнату увірвався хлопець, не знаю, що він шукав, але поглядом натрапив на мене. Зачинив за собою двері й підійшов познайомитися:

-А що така красуня робить на самоті?

-Не люблю гучні компанії.

-Не повіриш, але я теж

– Щось мало віриться. Тобі, мабуть, краще повернутися.

-А якщо я хочу провести вечір з тобою?

-А якщо я ні.

Словом перше знайомство вийшло невдалим. Я відшила Дмитра й поспішила на вихід. Проте хлопець не збирався здаватися так просто. Роздобув мій телефон, почав телефонувати, після пар запрошував прогулятися. Перший час мені вдавалося його уникати, але зрештою я зрозуміла, що Дмитро мені подобається. Ми пішли на наше перше побачення й з того часу не розлучалися.

Після випускного одружилися, орендували квартиру, жили разом. Подружнє життя нас зміцнило, кохання стало ще палкішим. Спільні знайомі захоплювалися нашою парою, а ми не хотіли надмірною уваги до себе. Головне, що ми разом.

Досить скоро після весілля я дізналася, що вагітна. У нас народився прекрасний хлопчик Сергій. Багато пар розповідають про труднощі у стосунках з появою дитини, але нас це ніяк не зачепило. Діма працював, але коли повертався з роботи проводив час із дитиною й мені допомагав.

Я примудрялася поєднувати хатню роботу, догляд за дитиною й подружні обов’язки. Не хотіла, що чоловік відчував брак уваги. Разом нас вдалося пережити усі складнощі. На жаль, біла смуга закінчилася після народження другої дитини Наталочки. Дівчинка була недоношена, мені довелося провести у лікарні з немовлям чотири місяці. У цей час Діма доглядав за старшою дитиною, виконував хатню роботу й до того ж працював.

Коли він приходив у лікарню нас провідати я помічала, що виглядає чоловік не найкращим чином. Мені було шкода, що такі труднощі звалилися на наші плечі, але допомогти нічим не могла. Все, що ми могли, підтримувати один одного та чекати, коли все стане краще.

Нарешті ми з Наталею повернулися додому. Тоді я й помітила, що наш шлюб дав тріщину. Дмитро поводив себе дивно, я більше не впізнавала свого коханого. Поводився відсторонено, намагався мене уникати, постійно знаходив причину, щоб піти з дому. Я дівчинка не маленька, все зрозуміла, тому вирішила відверто з ним поговорити:

-У тебе інша жінка?

-Пробач. Я хотів про все розповісти, але було соромно. Просто поки ти лежала з малою в лікарні мені було дуже важко, а Світлана завжди була поруч. Допомагала, підтримувала, утішала. Я й сам не зрозумів, як все закрутилося й між нами почався роман.

-Так, добряче мені подруга насолила.

Того вечора Дмитро пішов з родини до моєї найкращої подруги. Я залишилася сама з двома малими дітьми на руках. Часу жаліти себе не було, тому одразу прийнялася шукати роботу. Поки заробляла гроші з дітьми допомагала сусідка. Після повернення додому бралася за хатні справи. Лягала далеко за північ, а вставала з першими променями сонця.

Такий ритм життя мене неабияк виснажував, але я робила все заради дітей. Просити допомоги у колишнього чоловіка не збиралася. Спільні знайомі розповідали, що у Дмитра у сім’ї не ладиться. Вони зі Світланою постійно сваряться, не можуть порозумітися. Чоловік часто нарікає коханці, що я була набагато кращою дружиною та господинею. Мене життя колишнього більше не хвилювало.

Та через декілька місяців після розлучення Дмитра вирішив повернутися. Прийшов з великим букетом квітів, подарунками для дітей. Просив пробачення й хотів повернутися. Я твердо вирішила, що для нього у моєму житті місця немає. З дітьми він може зустрічатися, а на мене нехай не розраховує.

У мені говорила жіноча гординя. Я все ще кохала чоловіка, але хіба можна пробачити зраду. На душі було важко, я не знала, як вчинити правильно, тому пішла питати поради у бога. У церкві було спокійно, цей спокій передавався й мені. Святий отець вислухав мене й пояснив, що вибір маю зробити я сама, але маю пам’ятати: «Не можна носити у серці образу, тому що вона зруйнує мене. Люди грішні, їм властиво помилятися, від цього ніхто не застрахований. Проте кожен може викорінити її зі свого серця. Для цього потрібно вміти пробачати».

Я довго думала над почутими словами й вирішила, що Дмитра варто пробачити. Чоловік повернувся в родину. Для відновлення довірливих стосунків знадобився час, але разом ми все повернули. Я рада, що прийняла правильне рішення. Ми знову щасливі.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

18 + 19 =

Того вечора Дмитро пішов з родини до моєї найкращої подруги. Я залишилася сама з двома малими дітьми на руках