Тоді я згадала слова матері, які виявилися пророчими. Дійсно, коли в Івана з’явилася власна сім’я – про нас з батьком він забувся

Я завжди мріяла про велику родину. Сама не мала ні братів, ні сестер, тож дуже добре розуміла, що дитині потрібні братики чи сестрички. Коли вийшла заміж з вагітністю не барилися. Уже через місяць після весілля довідалися, що станемо батьками. У нас народився хлопчик. Перший час ми жили біля моєї матері, батька на той час вже не було.

Вона часто мені повторювала, щоб ми не зволікали із другим. «Не встигнеш й очима моргнути, як твій Івась піде і доросле життя й забудеться про батьків». Я не розуміла, чому мама каже такі страшні слова. Адже я тут, поруч, хоч вже й заміжня й сама стала матір’ю. Про неї ж ніхто не забувається, чому тоді Іванко має вчинити інакше.

На жаль, другої дитини я так і не народила. Коли сину виповнилося 10 ми переїхали жити до міста. Багато працювали, щоб купити власну квартиру. Коли здійснили свою мрію, уже було пізно знову ставати батьками. Тоді наш син привів у дім свою дівчину на знайомство. Леся була доброю та милою, вона нам сподобалася. Згодом зіграли весілля. Оскільки жили ми в однокімнатній квартирі, син та невістка поселилися біля сватів.

Чим більше часу проходило після весілля, тим менше я спілкувалася з Іваном. Забігав у гості син вкрай рідко, телефонувала здебільшого я. А коли Леся завагітніла, то й взагалі ми забулися, як він виглядає. Старалася подружитися з невісткою. Телефонувала, запрошувала в гості, цікавилася, як протікає вагітність. Леся була ввічливою, але я відчувала якусь відчуженість. Дівчина жила поруч рідної матері, тож моя допомога взагалі не потрібна.

Тоді я згадала слова матері, які виявилися пророчими. Дійсно, коли в Івана з’явилася власна сім’я – про нас з батьком він забувся. Прикро усвідомлювати, що після стількох років виховання, любові й підтримки ти стаєш непотрібним. Варто було свого часу послухати неньку й таки народити ще одну дитину, попри всі життєві негаразди.

Сподіваюся, що коли народиться наш онук, ми знову станемо ближчими. Можливо батьки дозволятимуть нам приходити в гості частіше або віддаватимуть малого на вихідні. Тоді порожнеча у домі хоч трішки заповниться дитячим сміхом й новою радістю.

Можливо я перебільшую й таке трапляється у кожній родині. Поділіться своїми історіями, хто зіштовхнувся з такою ж проблемою?

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Тоді я згадала слова матері, які виявилися пророчими. Дійсно, коли в Івана з’явилася власна сім’я – про нас з батьком він забувся