Тобто виходить, що саме я повинна забрати маму до себе, а якщо відмовлю, то він віддасть її в будинок для літніх людей

У мене з братом велика різниця у віці. Роман був бажаною дитиною. Батьки довгий час чекали на його появу, тож коли син народився, натішитися не могли своєю радістю. Дитинство Рома провів на руках батька та матері. Як перший онук, він отримував від дідуся й бабусі дорогі подарунки та кругленькі суми. Усі гроші витрачалися на виконання забаганок егоїстичної дитини.

Коли Ромі виповнилося 12 років, на світ з’явилася я. Як ви вже зрозуміли, мене не планували. Просто щось пішло не так. Батько навіть наполягав на тому, щоб мама позбулася від мене. Добре, хоч ненька мала свою голову на плечах. Не хотіла брати гріх на душу й таки народила.

Особливої радості моє народження нікому не принесло. Як я зрозуміла, в дитинстві я росла сама по собі. Гралася, шукала чим себе зайняти, брала старі іграшки брата. Нових мені ніхто не купував. Дідусь та бабуся не звертали уваги на онучку, я була невидимкою у цій родині.

Частенько доводилося носити речі Роми, хоч і хлопчачі. На нові, батько казав, що у них немає грошей. Правда, це для мене не було грошей. Роман кожного тижня одягав на себе якусь обновку. Я мовчки терпіла й задовольнялася тим, що мала.

Спостерігаючи з дитинства за такою несправедливістю, мені хотілося довести батькам, що я також варта уваги та їхньої любові. Я постійно допомагала матері із хатніми справами. Та замість подяки чула лише докори. Не смачно зготувала, неправильно випрасувала сорочку, не прибрала весь бруд.

Тоді я вирішила перевершити брата у навчанні. Рома часто приносив додому погані оцінки. Та його жодного разу не покарали й навіть не сварили. Батько виправдовував сина й казав, що це вчителі в усьому винні. Вони несправедливі, жорстокі й зарозумілі.

Коли я приносила додому лише високі бали, ніхто навіть не звертав на це уваги. Усі мої грамоти, похвальні листи, подяки викидали на сміття як якийсь непотріб. Я неодноразово перемагала в олімпіадах та конкурсах. Брала участь в усе можливих змаганнях. Але так й не почула довгоочікуваного «Молодець!»

Брат дивився на мої спроби справити враження на дорослих й лише насміхався. Пояснював, що мене народили аби мати слугу на старість років. Тобто «принеси, подай». Мені було так боляче й неприємно чути такі слова від рідного брата. Та чим більше жила в цьому домі, тим більше переконувалася у правдивості тих слів.

На 18-річчя Рома отримав у подарунок однокімнатну квартиру. Йому влаштували гучне святкування й запросили повно гостей. Для порівняння, щоб ви зрозуміли, мій день народження ніколи не святкували. Я не отримувала слів привітання навіть від рідних батьків, що там казати про чужих людей.

Після навчання Роман одружився. Свою дружину він привів у нашу квартиру. Романові було незручно жити в однокімнатній. Мама зраділа такому поповненню у родині й тепер догоджала не тільки Ромі, а й невістці Оксані. Щоб молодятам було зручно, вона відала їм свою спальню, а сама переїхала жити до мене в кімнату. Мені довелося спати на розкладачці. (Батько до цього часу не дожив).

Моє життя остаточно перетворилося на суцільне пекло. Нарешті я дочекалася того дня, коли втекла з цієї квартири та цієї родини. Навчатися я не пішла, бо мама вважала, що це марна трата часу, мене влаштували на роботу. Саме там я і познайомилася із Юрком. Ми розписалися й почали орендувати квартиру. Вперше у моєму житті з’явилася людина, якій я була небайдужа.

Чоловік наполіг на тому, щоб я вступила до університету. Поки я навчалася Юра працював й забезпечував нас фінансово. Мама не цікавилася моїм життям й навіть не телефонувала. Я втомилася бути хорошою, тому вирішила не набиватися та жити у своє задоволення. Три роки я не чула від рідні ні слуху ні духу, поки Роман сам не зателефонував.

Брат повідомив, що в мами трапився інсульт й вона потребує догляду. Він не може з нею няньчитися, бо працює, а його дружина доглядає дитину. (Мені навіть не повідомили, що я стала тіткою). Тобто виходить, що саме я повинна забрати маму до себе, а якщо відмовлю, то він віддасть її в будинок для літніх людей.

Мені стало шкода матері, тому таки забрала її до себе. Юра був не проти й підтримав моє рішення. Я поєднувала навчання та догляд за хворою, в той час, як чоловіку довелося влаштуватися на ще одну роботу. Мамині ліки були не з дешевих, а свою пенсію вона віддавала Романові.

Закінчивши навчання, я влаштувалася на роботу. На той час мамі стало значно краще й вона обходилася без ліків. Наше фінансове становище покращилося й ми з Юрком наважилися взяти квартиру на виплату. Я бачила, що ненька сумує за Романом. Він її майже не відвідував поки мама жила у мене. Тоді я запропонувала їй повернутися на свою квартиру, ненька погодилася.

Романові повернення матері не сподобалося, він заявив, що вона повинна жити біля мене, бо квартира за заповітом належить йому. Тоді я вперше виступила проти й пояснила, що квартира – це власність матері й вона має повне право повернутися у свій дім. Якщо йому щось не подобається, то нехай з’їжджає на свою однокімнатну.

Роман зізнався, що продав свою квартиру, щоб купити автомобіль для дружини. Я не розуміла його вчинку. Оксана ось уже шість років сидить вдома й ніде не працює, а він її такими дорогими подарунками балує.

Словом, маму я таки привезла. Роман на мене образився й припинив спілкуватися. Та ми й до цього не надто розмовляли, тому якось переживу.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

одиннадцать + восемь =

Тобто виходить, що саме я повинна забрати маму до себе, а якщо відмовлю, то він віддасть її в будинок для літніх людей