У мене важкий характер. Максим, коли робив мені пропозицію, знав на що йде. Чотири роки минуло з дня нашого весілля, а мій запал нікуди не дівся. Чоловікові частенько доводиться вислуховувати мої нотації через різні дрібниці. Мені пощастило, що коханий терплячий, інший би уже давно здався.
Якось я повернулася з роботи дуже зла та сердита. Навіть не пригадаю чому почала суперечку, але закінчилося тим, що викрикнула Максимові просто у вічі:
-Ти мене так дістав, хочу розлучитися!
Чоловік нічого не відповів. Взяв верхній одяг та пішов з дому. Я стояла посеред кімнати, як укопана й не знала, що робити. Першою була думка, що він більше не повернеться. На очі навернулися сльози, я кохала Максима й боялася його втратити. Сама на себе злилася через дурний характер.
Почала згадувати, як ми познайомилися, як коханий робив мені пропозицію, наше весілля та спільне життя. Як не хотіла, а нічого поганого пригадати не могла. Тільки свої постійні сварки через дрібниці.
Від роздумів мене відвернув голос чоловіка:
-Тобі вже попустило, чи ще хочеш розлучитися? – Максим тримав у руках мої улюблені цукерки та пляшку шампанського.
-Пробач, я така дурепа.
Я обійняла чоловіка, спокійна, що він повернувся й у нас все буде добре.
-Я теж тебе кохаю – сказав Максим перед тим, як відкоркувати шампанське.
