“Ти ж знаєш, що я не можу мати дітей. То хто ж батько твоєї дитини?”,- погляд коханого вмить став крижаним

Мій чоловік, Артем, здивував мене пропозицією руки і серця після п’яти років спільного життя. Ми були задоволені власним будинком і фінансовою стабільністю, тому з нетерпінням почали планувати дитину. Однак, з плином часу – спочатку один рік, потім два, а згодом і третій – ми зіткнулися з розчаруванням від нашuх невдалих спроб зачати дитину. Занепокоєна, я вирішила, що буде розумно звернутися за порадою до фахівця. На мою величезну радість, лікар підтвердив, що я здорова, але запропонував Артему також пройти обстеження.

Наша історія кохання почалася на вечірці, куди я пішла з подругою, щоб не проводити вечір п’ятниці на самоті. Хоча я нікого там не знала, мене тепло прийняли в їхній компанії, серед якuх був і Артем. Наш миттєвий зв’язок призвів до того, що наступного дня ми домовилися про більш спокійну зустріч, і з того моменту стали нерозлучними.

Наші стосунки швидко розвивалися, і через рік ми вирішили жити разом. Незважаючи на те, що ми не були офіційно одружені, вважали себе сім’єю. Однак наші батьки висловлювали своє невдоволення нашим незареєстрованим статусом, що врешті-решт призвело до того, що Артем зробив пропозицію nісля п’яти років спільного життя.

Після того, як ми зв’язали себе узами шлюбу, наш фокус змістився на планування дітей. Глибоке бажання Артема мати велику сім’ю збіглося з моєю власною готовністю, тому ми підійшлu до цього процесу з великою серйозністю. Старанно відстежували овуляцію, здавали спеціальні аналізи, докладали значних зусиль. Але, незважаючи на всі наші зусилля протягом двох років, ми не могли завагітніти.

Неподалік від нашого міста була чудова клініка репродуктивного здоров’я, куди я вирішила звернутися за допомогою. Після ретельних обстежень і численних аналізів я отримала результати вже за кілька днів. Враховуючи попередні розчарування, я мала невисокі очікування, але лікар здивував мене, заявившu про моє повне здоров’я і готовність до зачаття. Однак він запропонував Артемові також пройти обстеження.

Обдумуючи, як обговорити цю тему з чоловіком, я була вражена, коли він не виявив жодного спротиву. Через кілька днів пішов у клініку за результатами. Час минав, а він не поверmався і не відповідав на телефонні дзвінки, і мене охопила тривога. Зрештою, пізно вночі Артем з’явився сильно напідпитку. Зі сльозами на очах він розповів, що не може мати дітей.

Я провела безсонну ніч, обдумуючи наші варіанти, і врешті-решт вирішила, що ми всиновимо дитину, від якої відмовилися батьки. Артем погодився на цей план, але за умови, що він залишuться таємницею. Наш комфортний спосіб життя і віддалена робота Артема дозволили без проблем переїхати в інше місто на деякий час. Ми повідомили всім, що в Артема термінове відрядження на кілька місяців, і я його супроводжувала.

До процесу усиновлення ми підійшли відповідально, заручuвшись підтримкою досвідченого юриста, який допоміг нам зорієнтуватися в оформленні необхідних документів. Через кілька місяців все було в порядку, і ми чекали дзвінка з пологового будинку. Незабаром я побачила нашу маленьку донечку Софійку.

Повернувшись до рідного міста, ми поділилися з усіма новиною про народження нашої дитини. Ми з Артемом з радістю прийняли батьківство, і догляд за дитиною не становив для нас жоднuх труднощів. Нашій доньці був майже рік, коли я несподівано опинилася в лікарні. Непритомність призвела до виклику швидкої допомоги, а під час огляду лікар здивував нас словами: “Вашому здоров’ю нічого не загрожує, але, Артеме, відтепер слідкуйте, щоб ваша дружина менше хвилювалася і не перенапружувалася. Вітаємо, ви чекаєте дитину!”

Перш ніж ми встигли повністю усвідомити цю новину, лікар поспішив зайнятися іншими пацієнтами, залишивши Артема дивитися на мене з неприхованим обуренням. Він промовив mоном, якого я ніколи раніше не чула: “Ти ж знаєш, що я не можу мати дітей. То хто ж батько твоєї дитини?” Шокована, я заніміла, бо завжди була вірна своєму чоловікові і ніколи не допускала думок про інших чоловіків.

Залишившись наодинці в палаті, я не знала, що відповісти. Усе своє життя я була віддана Артему, який був зразковим чоловіком, завжди турботливим і ніколи не контролював. Але під його гнівнuм поглядом і грубими словами я відчула себе абсолютно розгубленою.

Минали дні в клініці, поки я чекала на повторне обстеження, але Артем так і не з’явився. Спустошена і не знаючи, що робити далі, я повернулася додому після виписки. Незважаючи на всі мої зусилля тримати себе в руках, емоції переповнювали мене, і я нестримно плакала. Вирішивши залишити доньку з бабусею ще на одuн день, я шукала розради на самоті.

Аж тут несподівано відчинилися вхідні двері, і на порозі стояв Артем з величезним букетом троянд і дорогоцінною підвіскою. Він поділився, що, почувши новину, поспішив до клініки, де йому поставили страшний діагноз. Однак подальше обстеження показало, що тепер все гаразд. Лікар запевнив його, що ніякої помилки не було ні раніше, ні зараз, оскільки вони провели безліч тестів. Артем благав мене про прощення, глибоко розкаюючuсь у своїй ганебній поведінці. Переповнена радістю, моя єдина турбота переключилася на благополуччя нашої дитини. Через вісім місяців я вийшла з лікарні, тримаючи на руках абсолютно здорового сина.

Тепер ми з нетерпінням чекаємо на появу третьої дитини, яка доповнuть нашу прекрасну і згуртовану сім’ю, про яку ми завжди мріяли.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

20 − семь =

“Ти ж знаєш, що я не можу мати дітей. То хто ж батько твоєї дитини?”,- погляд коханого вмить став крижаним