«Ти при своєму розумі таке утнути! Дорослою дуже стала, вирішила сім’ю покинути? А про маму подумала, хто їй з усіма ними допомагатиме, вона ж тут зовсім зачахне». Я декілька годин слухала, яка я погана дочка та сестра. Мрія про училище так і залишилася мрією

Я була щасливою дитиною, поки мама не почала народжувати один за іншим інших немовлят. Моє дитинство швидко закінчилося. З дочки я перетворилася на няньку, доглядальницю та хатню робітницю. Бувало за цілий день так втомлювалася, що спала без задніх ніг. А вранці мала підійматися першою, щоб сніданок усім приготувати, молодших в школу зібрати, портфелі перевірити та сестрам волосся позаплітати.

Батьки вважали, що таке життя для найстаршої дитини норма. Адже вони мене годують, одягають, дають дах над головою. Я маю бути вдячна й в усьому їм допомагати. Це все я вислухала, коли попросила батька записати мене до репетитора з української мови. Хотіла поглиблено вивчати предмет, щоб вступити до училища. Як ви зрозуміли, репетитор мені не світив.

Через молодших братів та сестер друзів у мене не було. Однокласники обходили десятою стороною й вважали мене якимось відлюдьком. Я ніколи ні з ким не зустрічалася після школи, не мала власного телефону, не була зареєстрована у соціальних мережах.

Я не могла дочекатися випускного класу, щоб втекти якомога далі від свого злиденного життя. Таємно від батьків подала документи в те училище про яке мріяла, але коли батько довідався – мені було мало місця в будинку.

«Ти при своєму розумі таке утнути! Дорослою дуже стала, вирішила сім’ю покинути? А про маму подумала, хто їй з усіма ними допомагатиме, вона ж тут зовсім зачахне». Я декілька годин слухала, яка я погана дочка та сестра. Мрія про училище так і залишилася мрією. Батько відволік мене у місцевий ліцей та подав мої документи на спеціальність кухаря.

Навчалася я неохоче, часто прогулювала пари. Проте диплом мені все ж дали. Після випускного тато влаштував мене на роботу у місцеве кафе та одразу попередив, що зарплатню я повинна віддавати йому. Настав час мені розраховуватися за його доброту.

Я розуміла, якщо не вирвуся з цієї сім’ї зараз, то загублю своє майбутнє. Коли тато був на роботі, а мама «воювала» з найменшим, я тихенько зібрала свої речі, взяла гроші, які таємно відкладала декілька років й пішла з дому. Батькам залишила записку.

Поїхала в інше місто, знайшла квартиру, роботу. Згодом завела друзів та зустріла Богдана. Ми розписалися й почали жити разом. На разі я вагітна, чекаємо на свого первістка. З батьками я намагалася відновити стосунки, але вони вважали мене егоїсткою та невдячною дитиною. Нічого не змінилося, тож я змирилася з тим, що тепер моя сім’я – це чоловік та малюк, що скоро народиться.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

одиннадцать + два =

«Ти при своєму розумі таке утнути! Дорослою дуже стала, вирішила сім’ю покинути? А про маму подумала, хто їй з усіма ними допомагатиме, вона ж тут зовсім зачахне». Я декілька годин слухала, яка я погана дочка та сестра. Мрія про училище так і залишилася мрією