Ми одружилися з Павлом одразу після закінчення університету. До цього зустрічалися декілька місяців. Я не можу сказати, що не хотіла виходити заміж за цього чоловіка, але наші стосунки радше були схожі на дружні, ніж на стосунки закоханої пари. Чому ж тоді погодилася на шлюб, запитаєте ви. Відповідь досить очевидна. Я була на другому місяці вагітності.
Коли зрозуміла, що у мене затримка, одразу почала панікувати. Я не планувала ставати мамою так скоро. Тим більше не планувала одразу після випускного перетворюватися на хатню робітницю, але доля вирішила інакше. Коли розповіла про все Павлу, він навіть зрадів. Одразу зробив мені пропозицію й запропонував з’їхатися.
Батьки до новини про весілля поставилися не надто добре. Та коли почули, що стануть дідусем та бабусею – не мали вибору, влаштували гуляння. Моє сімейне життя було схоже на тиху гавань. Павло виявився хорошим чоловіком. Він не мав шкідливих звичок, ніколи не затримувався на роботі, не відпрошувався на вихідних поїхати з друзями на рибалку чи посидіти в барі. Коли ж вони й збиралися, то Павло неодмінно брав мене із собою.
Завжди проявляв до мене увагу. Дарував квіти, подарунки на свята. Йому не потрібно було нагадувати про якісь вагомі дати та й будь-які мої доручення чоловік виконував одразу. Коли народилася наша донечка Марійка, Павло став для неї зразковим батьком. Вони так багато часу проводили разом, що я вже почала ревнувати аби дочка не любила тата більше за маму. Згодом у нас народився синок Михайлик.
З Павлом ми прожили гарне життя. Я не можу сказати нічого поганого про свого чоловіка. Єдине, що гнітило – це відсутність якихось почуттів. Я не кохала його, але поважала й довіряла в усьому. На жаль, так сталося, що Павла рано не стало. Ми важко пережили цю втрату. На той час Марійка вже жила окремо й мала власну сім’ю, а Михайлик навчався в університеті. Діти допомогли мені пережити найважчий період за що я їм невимовно вдячна.
Через півтора року після смерті чоловіка у моєму житті з’явився Антон. Хоч наше знайомство трапилося випадково та я зрозуміла, що він не просто так прийшов у моє життя. До Антона я одразу відчула почуття кохання. Це неможливо передати словами.
Коли чоловік був поруч, моє серце вивалювалося із грудей. Коли наші руки ненароком перетиналися, по тілі пробігали тисячі мурах. Я не могла викинути його із голови. Я знала, що закохалася, але навіть не підозрювала, що це можна зробити у моєму віці.
Між нами закрутився роман й згодом Антон запропонував з’їхатися. Про мої стосунки з новим чоловіком знала лише донька й найближча подруга. Обидві поставилися з розумінням й підтримали моє рішення спробувати побудувати нові стосунки. «Мамо, ти не повинна ставити хрест на собі. Ти ще достатньо молода й приваблива, щоб відчути повну радість життя. Я хочу, щоб ти була щасливою і якщо цей чоловік такою тебе робить, то він мені уже подобається».
Найбільше я боялася реакції Михайла. Він хлопець й не зможе мене зрозуміти так тонко, як це зробила дочка. Я зателефонувала до нього й попросила приїхати на вихідні додому. Він погодився одразу, але про Антона я не попереджала.
Ми вже зібралися за столом, приїхала Марія із сім’єю, а Михайла досі не було. «Хоч би він приїхав й все зрозумів» – подумки молила я у Господа. Син з’явився досить пізно, пояснив, що автобус зламався. Я відрекомендувала йому Антона, як свого хлопця. Ми провели прекрасний вечір разом, Михайло ніби не сердився.
Коли усі розійшлися по кімнатах, залишилися лише ми з Мішею. Він довго мовчав, підбирав слова й нарешті сказав:
-Ти ніколи не дивилася на тата так, як дивишся зараз на цього Антона. Я не мала дитина, щоб все зрозуміти. Ти доросла жінка й можеш сама вирішувати, але для мене цей чоловік у домі паплюжить пам’ять мого батька. Роби як знаєш!
Тепер я в розпачі й не знаю, що робити. Я кохаю Антона, але й син мені дорогий. Як вибрати між двома чоловіками без яких більше не уявляєш свого життя?
