Коли донька побачила мамині сльози, впала перед нею на коліна та благала заспокоїтися. Матусю, благаю, не плачте.

У Галини Степанівни була велика родина. Свого часу вони з чоловіком зуміли побудувати просторий будинок й народити трьох діточок. Жили як і усі люди: тримали господарство, поралися на городі, мали свій сад та фрукти. Взимку відпочивали, влітку працювали.

Коли діти були малими допомагали батькам. Старший синок Олег працював із татом на городі, дві донечки допомагала матері на кухні та підтримували лад у домі. З часом діти повиростали й один за одним пішли у світи.

Олег вирішив не навчатися, поїхав за кордон на заробітки. Батьки підтримали рішення сина й не перечили його волі. Додому хлопець повернувся не сам, а з нареченою. Зіграли весілля. Гроші на свято дали батьки нареченого. Син навіть не поцікавився, де вони їх взяли, адже сума була чималенька.  Після весілля молоде подружжя взяли квартиру на виплату й залишилися жити у місті.

Коли прийшла черга середньої доньки вирушати з дому, саме батьки допомогли їй вступити до університету, оскільки іспити донька провалила. Чотири роки батько гарцював на двох роботах, щоб оплачувати навчання Ірини, яка навіть не приїздила до стареньких у гості. Чомусь донька була переконана, що це батьківський обов’язок і їй немає за що дякувати.

Наймолодша Марійка після закінчення школи самостійно вступила до інституту. Дівчинка гарно навчалася й отримувала підвищену стипендію. Щоб полегшити життя батьків та не брати у них кошти на життя, вона влаштувалася на роботу. Працювала після пар, а вночі готувалася до семінарів. Кожні вихідні дівчина приїздила додому. Допомагала матері із хатніми справами й батьку у садку. Старенькі були вдячні найменшій доньці за увагу та турботу. Роки брали своє і вони частенько нездужали, а тут хоч якась допомога.

Збиралася вся сім’я не часто. Усі діти приїжджали лише на день народження матері або батька. Останні сімейні посиденьки закінчилися скандалом. Ірина заявила батькам, що збирається заміж й вони повинні дати їй гроші на весілля. Тато почав пояснювати, що заощаджень у них немає, до того ж він ще не повернув кредит який взяв на її навчання. Донька і слухати нічого не хотіла. Вона почала плакати, що її не люблять, адже Олегу вони свято оплатили. Після цього встала із-за столу й пішла геть.

Мама запитала у старшого сина чи не міг би він позичити їм гроші, адже Олег працював на хорошій роботі й міг собі дозволити дорогі авто, то може б і сестрі допоміг. Чоловік відказав, що має плани на свої заощадження й допомагати не буде. З Марійки нічого було брати, адже бідолашка й так сама себе забезпечує.

Тоді Галина Степанівна зайняла чималеньку суму у своєї подруги. Весілля дочці вони зробили, хоч і чималою ціною. Ірина замість того, щоб радіти, лише скаржилася, що все не так, як їй би хотілося. А наостанок ще й образилася на батьків за те, що вони не підготували весільного подарунка. Старенькі були розчаровані своєю дитиною, не так вони її виховували, але вже надто пізно щось змінювати.

Довгих шість років батько Ірини працював не покладаючи рук аби повернути усі свої борги. Здоров’я підводило старенького, але роботи він не покидав. Коли з усім розрахувався важко занедужав. Телефонувала Галина Степанівна до дітей, просила приїхати провідати тата, але вони постійно знаходили відмовки. Одна лише Марійка покинула все й одразу примчала. Останні хвилини життя чоловік провів поруч із дружиною та найменшою донькою.

Галина Степанівна довго тужила за чоловіком. Добре, що Марійка завжди була поруч й доглядала стареньку неньку. Було зрозуміло, що сама себе обходити жінка не зможе. Марія зібрала усю сім’ю, щоб вирішити, як вчинити з мамою. Олег одразу заявив, що не може забрати неньку до себе, бо його дружина не терпить старої.

Коли настала черга Ірини, вона категорично замотала головою. Пояснила, що вони з чоловіком зараз переживають складний період у стосунках й присутність матері їм тільки заважатиме. Марія все зрозуміла. Батьки все своє життя витратили на допомогу двом старшим дітям, а коли настала черга відплати – усі забулися про те, що було колись.

Усю цю розмову прекрасно чула Галина Степанівна. Старенька лежала у сусідній кімнаті й не хотіла вірити власним вухам. Вона стала тягарем для власних дітей. Через декілька хвилин у кімнату зайшла Марійка повідомити, що Олег та Ірина поїхали. Коли донька побачила мамині сльози, впала перед нею на коліна та благала заспокоїтися. «Матусю, благаю, не плачте. Я вас доглядатиму, ви ж моя рідна кровинка». З усіх дітей лише найменша виявилася доброю душею.

Старенька більше не сумнівалася в безсердечності старших дітей, тому змінила свій заповіт. Після її смерті все майно, паї та дорогоцінні речі дістануться Марії. Нехай донечка має користь і знає, що батьки про неї не забули й теж допомогли.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

девятнадцать − 15 =

Коли донька побачила мамині сльози, впала перед нею на коліна та благала заспокоїтися. Матусю, благаю, не плачте.