Ми з Владою не могли порозумітися ще з дитинства. Різниця між нами невелика – три роки. Вона моя старша сестра. Коли мама повідомила, що на світ з’явлюся я і Влада стане старшою сестрою, дочка аж ніяк не зраділа. Влаштувала істерику та заявила, що хоче бути єдиною дитиною і сім’ї. Батьки задобрювали її, як могли, тож вона звикла до постійної уваги та пестощів.
Після мого народження увага батьків зосередилася на меншій дитині. Влада страшенно ревнувала батьків й відверто мене ненавиділа. Вона навмисне мене будила, дражнилася, могла видерти іграшку або просто так насварити. Коли ми обоє підросли, ворожнеча лише посилилася.
У підлітковому віці ми дещо заспокоїлися й стали дружнішими. Навіть мама з татом зітхнули з полегшенням. Перемир’я тривало недовго, поки обидві навчалися. Тільки я отримала диплом, повідомила рідним новину, що збираюся виходити заміж. Бачили б ви невдоволене лице Владислави. Як це так я могла її обставити? Вона ж старша й першою повинна віддатися, а тут я її випередила.
Після знайомства з моїм нареченим Іваном, Влада як могла обливала його брудом. Все в ньому її дратувало. Тож сестра намагалася переконати батьків, що хлопець мені не пара й вони не повинні давати дозвіл на шлюб. Добре, що мама з татом не зважали на розмову старшої дочки. Ваня їм сподобався й через пів року ми зіграли весілля.
Після одруження я пішла у прийми. Жили ми біля свекрухи. До речі з нею мені теж пощастило. Руслана Василівна була хорошою та приємною жінкою. Прийняла мене, як рідну дочку, й дуже гарно до мене ставилася. Жили ми у двокімнатній квартирі, ніколи не сперечалися й не сварилися. Поділили між собою обов’язки й не втручалися у життя одна одної без потреби.
Через два роки Руслана Василівна познайомилася з гарним чоловіком. Вони довго спілкувалися, він неодноразово бував у нас в гостях. В решті решт пара наважилася на серйозний крок. Свекруха розписалася й переїхала жити до свого чоловіка. Квартира залишилася нам з Ванею.
Водночас бабуся чоловіка вирішила переїхати у будинок для літніх людей. Там проживало багато її старих друзів та знайомих, тож і вона захотіла прожити старість у компанії однолітків. Свою двокімнатну квартиру вона теж залишила Вані. Ми вирішили квартиру бабусі здавати в оренду, але не розповідали рідним про своє рішення. Продавати житло не хотіли, адже я на той час була вагітною й дитині потрібно буде мати власний куточок, коли виросте.
Що ж стосується Владислави, вона теж вийшла заміж. Я могла б сказати, що це сталося через велике кохання, але напишу вам, як є. Сестра завагітніла фактичному на першому місяці стосунків. Тож її шлюб був вимушеним. Чоловік сестри мав невеличку однокімнатну квартиру, там вони й поселилися. Не встигла вона народити першу дитину, як одразу завагітніла другою. Тож на третій рік шлюбу четверо людей проживали у маленькій однокімнатній квартирі, ледве вміщуючись.
Зять працював охоронцем в супермаркеті. Робота його влаштовувала, хоч і зарплатня була не висока. Влада сиділа у декретній відпустці. Тих грошей, що вона отримувала на дітей вистачало на найнеобхідніше. Відверто кажучи, сім’я не жила, а виживала.
Я знаю, що батьки допомагали Владиславі фінансово. Мама не приховувала від мене цього. Та і я сама, коли мала можливість, давала сестрі гроші. Інколи віддавала речі та іграшки своєї дитини. Вона дякувала та бідкалася, що чоловік навіть не думає щось робити для покращення умов їх проживання.
Звісно, мені було шкода Влади. Наші дитячі образи залишилися в минулому. Я ніколи не тримала на неї зла за її поведінку й завжди бажала Владі лише найкращого. Проте нічим більшим я допомогти не могла.
Не знаю звідки, але сестра довідалася про те, що ми маємо ще одну квартиру. Якось вона завітала до мене в гості, коли Ваня був на роботі, й почала розмову про наше додаткове житло.
«Сестро, якби ти тільки знала, яка я нещасна. Той ледар нічого не хоче робити, а про допомогу з дітьми я взагалі мовчу. Ми живемо, як кілька в банці, не має як повернутися. Мені вже набридло жити в таких умовах. До всього ж я знову вагітна. Мама розповіла, що ви отримали щедрий подарунок від бабусі Вані. Я тут подумала, чи не могла б ти нас впустити до тієї квартири. Ми постараємося виплачувати вам якісь копійки за оренду й платитимемо за оренду. Там і місця більше й квартира у центрі»
Я не змогла нічого їй відповісти. Пояснила, що маю порадитися з чоловіком, адже юридично це його квартира. Звісно, Ваня був категорично проти. Він прекрасно пам’ятав, як Влада заважала нашому щастю, тому не хотів допомагати їй, а тим більше впускати у своє помешкання. Я розуміла аргументи коханого й, чесно кажучи, його підтримувала. Я декілька разів була в гостях у сестри й бачила до чого вони довели свою квартиру. Там не залишилося жодного чистого кутка. Не хотілося б, щоб і з цієї квартири вони теж зробили смітник.
Та якщо я відмовлю вагітній Владиславі між нами знову розпочнеться ворожнеча. З іншої сторони, якщо переступлю через Ваню – у мене самої розпочнеться сімейний скандал. Як знайти вихід із цієї ситуації не знаю. Можливо ви щось порадите?
