Та коли вони обидві почали крутити носами, що їх це не влаштовує, я вийшов із себе. Закінчилося тим, що дочки взагалі нічого не отримають ні квартири від бабусі, ні від нас з мамою. Нехай спробують пожити дорослим життям, не розраховуючи кожного разу на допомогу батьків

З дитинства ми стараємося вкласти у наших дітей усі найкращі якості, які маємо самі. Не досипаємо, не доїдаємо, забуваємо про власні потреби й все заради рідних кровинок. Велика удача, коли дорослі діти пам’ятають батьківську любов та турботу й віддячують тим же. І борони Боже дожити  до того дня, коли власні діти зустрічаються з тобою лише з корисливих мотивів.

З Любою ми одружені не багато не мало – 34 роки. Народили й виховали двох дочок. Завжди пишалися своїми дітьми. Чужі люди не раз ставили їх у приклад та хвалили. Для батьків це неабияка гордість. Дочки уже давно вилетіли з батьківського гнізда.

Старша Марія вийшла заміж, зараз чекає на поповнення. Вони з чоловіком ще після весілля взяли квартиру в кредит. На сьогодні житло повністю належить їм. Заборгованості немає.

Молодша Христина заміж не поспішає. Хоче нагулятися та світу побачить. Вона часто подорожує, привозить нам з мамою сувеніри із різних країн. Бачимося ми не часто. Нещодавно Христя повідомила, що теж взяла квартиру в кредит. Ми розуміємо, що потрібно дитині допомогти. Тож кожного місяця частину своєї пенсії віддаємо Христині.

Щоб Марія не ображалася на нас за допомогу молодшій, я віддав дочці свій автомобіль. Звичайно модель не нова, але авто досить пристойне й в гарному стані. Зять залишився задоволеним. Якщо захочуть з часом зможуть продати мою машину, відкласти якусь  копійку та взяти щось краще.

Нещодавно у моїй сім’ї трапилося лихо. Пішла із життя моя мати Віталіна Степанівна. В досить поважному віці, вона нас покинула, але від цього біль утрати не зменшується. Після себе мама залишила трикімнатну квартиру у центрі міста. Свого часу вони з татом доклали багато зусиль, щоб придбати це житло. За заповітом усе майно переходило мені.

Я не мав наміру продавати квартиру батьків, з нею у мене пов’язано багато щасливих спогадів. Мої діти вирішили інакше. Дізнавшись, що бабуся заповіла квартиру мені, Марія та Христя заявилися до нас додому й почали вимагати аби я її продав. Марія казала, що незабаром народиться дитина і їм з чоловіком потрібно багато грошей, щоб підготуватися. Христина ж хотіла аби я допоміг їй погасити кредит.

Дочки на перебій почали телефонувати, приходити особисто й кожного разу розмова заходила лише про одне – продаж квартири. Якось й не витримав, зібрав усю родину й повідомив своє рішення – квартиру я здаватиму квартирантам. Виручені кошти ділитиму між дівчатами навпіл. Ми з мамою житимемо зі своєї пенсії.

Та коли вони обидві почали крутити носами, що їх це не влаштовує, я вийшов із себе. Закінчилося тим, що дочки взагалі нічого не отримають ні від квартири бабусі, ні від нас з мамою. Нехай спробують пожити дорослим життям, не розраховуючи кожного разу на допомогу батьків.

Діти заявили, що якщо я так вчиню, вони більше ніколи до нас не прийдуть й взагалі не спілкуватимуться. Не в тому я віці, щоб іти на провокації. «Ваше право» – сказав я, закривши перед їхніми безсоромними лицями двері.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Та коли вони обидві почали крутити носами, що їх це не влаштовує, я вийшов із себе. Закінчилося тим, що дочки взагалі нічого не отримають ні квартири від бабусі, ні від нас з мамою. Нехай спробують пожити дорослим життям, не розраховуючи кожного разу на допомогу батьків