Та коли коханка Антона заявилася до них додому з величезним пузом й заявила, що буде жити з ними, терпець Анни Сергіївни увірвався. Вона вигнала негідницю зі своєї квартири й вирішила, що з неї досить

Анна Сергіївна страшенно хвилювалася. Сьогодні був її перший робочий день й вона ніяк не могла наважитися відкрити двері до аудиторії. На неї чекали першокурсники, які були мені від викладачки років на чотири. Чи зможе вона домогтися їхньої уваги? А що як вони навмисне зриватимуть пару? Відкинувши свої хвилювання вона увійшла. Розмови та смішки стихли, а коли дівчина почала розмовляти – усі захоплено дивилася на неї, не відриваючи погляду.

Дівчина любила те, чим займалася. Вкладати нові знання у світлі голови майбутнього покоління – місія відповідальна й важка. Студенти відвідували її лекції із задоволенням, не пропускали й навіть готувалися до іспитів. Її любили та поважали, тому Анна Сергіївна була спокійна за своє майбутнє.

З особливим трепетом до викладачки ставився Ігор Панасенко. Хлопець був авторитетним, його слухалися та поважали. Вона знала, що навчався він не надто добре, часто зривав заняття, а у неї поводив себе зразково. Причину такої поведінки жінка зрозуміла згодом, коли почала отримувати листи з зізнаннями про кохання. Писав він красиво та від щирого серця. Та стосунки між ними були неможливими. Викладачка повертала йому усі ті зізнання, виправляючи пунктуаційні та орфографічні помилки.

Це була їхня своєрідна манера спілкування. Ігор не ображався, він радів, що вона читає й знає про його справжнє почуття. Анна Сергіївна розуміла, що теж закохується. Вона не могла так ризикувати роботою та кар’єрою, тому прийняла залицяння іншого викладача Антона Федоровича. Досить швидко вони одружилися. Коли жінка повернулася на роботу після короткої відпустки Ігоря вже не було. Хлопець забрав документи й перевівся до іншого навчального закладу, залишивши по собі лише листи з величезною кількістю помилок.

***

Анна Сергіївна зайшла до аудиторії де зібралися її студенти та колеги. Жінку вітали гучними аплодисментами. Сьогодні вона святкує свій день народження – 50 років й водночас 25 років викладацької діяльності. Всіма улюблена викладачка приймає вітання та дякує усім небайдужим. Вона здається щасливою, а насправді хочеться плакати.

Вранці прийшло повідомлення із суду. Чоловік подав на розлучення. Такий собі подарунок на день народження. Антон уже давно не жив біля них з дочкою. Про те, що він їй зраджує вона дізналася одразу після одруження. Всі ці роки старанно грала роль зразкової та щасливої дружини, щоб дитина росла поруч батька.

Та коли коханка Антона заявилася до них додому з величезним пузом й заявила, що буде жити з ними, терпець Анни Сергіївни увірвався. Вона вигнала негідницю зі своєї квартири й вирішила, що з неї досить. Аліна вже достатньо доросла, щоб її зрозуміти та й настав час подумати про себе.

Єдиною проблемою, яка хвилювала жінку була квартира. Свого часу цю квартиру їм подарували батьки Антона, але вона декілька років важко працювала, щоб довести житло до ладу. Дорогий ремонт, вишукані меблі – усе це її заслуга. Тож вона не збиралася «дарувати» роки своєї праці зраднику та пройдисвітці. Юридично житло було оформлено на свекра, але Анна Сергіївна мала намір домогтися якоїсь частки й для своєї Аліни.

Відсвяткувавши день народження в тісному колі колег та друзів, жінка дістала телефон й домовилася про зустріч з відомим  адвокатом їхнього міста. Їй порадила його подруга, яка сама нещодавно пережила розлучення. Чоловік збирався залишити її ні з чим, а адвокат домігся, щоб все майно поділили навпіл. Анна Сергіївна надіялася, що і її справа матиме успіх.

На місце прибула заздалегідь. Секретар попросила зачекати, коли начальник звільниться. Анна Сергіївна присіла на диван у фоє й почала розглядати інтер’єр. Її погляд натрапив на табличку на дверях Ігор Панасенко, адвокат. Це ім’я та прізвище вона пам’ятатиме до кінця своїх днів.

Тієї миті двері відкрилися й перед нею постав високий, статний, красивий чоловік, якого вона знала ще молодим юнаком.

-Вибачте за затримку. Проходьте, будь ласка!

Ігор сів на своє місце, а Анна Сергіївна навпроти. Коли він нарешті поглянув на неї, одразу упізнав. Декілька хвилин вони сиділи мовчки, не наважуючись порушити тишу. «Як сильно він змінився, але водночас ці очі – залишилися такими ж щирими та дитячими».

І що вас привело до мене, Анно Сергіївно? – він здавався чужим та відстороненим.

-Я розлучаюся й хочу відсудити частину квартири для своєї дочки.

Жінка розповіла про своє заміжнє життя, не приховуючи подробиць. Чим більше вона говорила про те, що нещасна, тим сильніше билося серце Ігоря. «Скільки часу минуло з їхньої останньої зустрічі, а його кохання нікуди не зникло». Адвокат обіцяв допомогти, але не міг гарантувати успіху цієї справи, адже було багато важливих нюансів, які грали не на їхню користь.

Суд тривав декілька місяців. Анна Сергіївна постійно підтримувала зв’язок з Ігорем. Якщо спочатку вони говорили суто по справі, то з часом ці розмови набули особистого характеру. Жінка довідалася, що колишній студент був одруженим, але його дружини рано не стало. Він самостійно виховує сина й шкодує, що свого часу так запросто віддав її іншому, ще й такому негіднику. Анна Сергіївна зізналася, що була закохана в нього, але боялася втратити роботу.

Суд вони виграли. Аліна отримала право власності на половину квартири. Тож татусеві доведеться заплатити донечці вагому суму грошей або розміняти квартиру. Після суду Ігор та Анна дали шанс своєму коханню й зараз переживають свою другу молодість. Аліна та син Ігоря радіють за своїх батьків й планують весілля найближчим часом. Якщо судилося, то ваша доля нікуди від нас не втече.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Та коли коханка Антона заявилася до них додому з величезним пузом й заявила, що буде жити з ними, терпець Анни Сергіївни увірвався. Вона вигнала негідницю зі своєї квартири й вирішила, що з неї досить