Руслана дізналася про те, що стане мамою одразу після весілля. Коли повідомила цю новину Кирилу, той був несказанно радий. Всі 9 місяців він стверджував, що дружина народить йому прекрасного сина. На УЗД лікарі не могли з точністю визначити якого полу дитина, тому ще немовля не давало роздивитися. Тож дитини для усіх рідних до самого народження залишалася таємницею.
Сподівання Кирила не здійснилися. У нього народилася донечка. Молодий батько так розізлився, що навіть не прийшов на пологи. В лікарні з’явився в день виписки. Прийшов з порожніми руками та невдоволеним лицем. Звинувачував Руслану в тому, що вона не змогла народити йому сина.
Життя матусі було не солодким. Їй довелося самотужки доглядати та виховувати доньку, оскільки Кирило відмовлявся навіть підходити до ліжечка з немовлям. Жінка недосипала, втомлювалася й булла роздратованою. Єдине, що Кирило робив – це забезпечував їх матеріально.
Через два роки після народження доньки Руслана знову зрозуміла, що чекає на дитину. Вона боялася говорити про це чоловіку, адже, якщо буде дівчинка, то на неї не чекатиме нічого хорошого. Тоді вагітна вирішила спершу дізнатися стать дитини, а потім розповідати про це Кирилу.
На першому УЗД лікар сповістив, що вона чекає на хлопчика. Жінці аж полегшало. Вона летіла додому буквально на крилах й коли побачила чоловіка радісно крикнула, що чекає на хлопчика. Чоловік вперше за довгий час посміхнувся, кинувся до Руслани й поцілував.
Усю вагітність дружини він поводив себе як зразковий чоловік. Доглядав за дочкою, проводив з нею час, вставав вночі до ліжечка. Взяв на себе хатні справи, кожного дня приносив Руслані квіти та водив на прогулянку. Він з нетерпінням чекав, коли візьме на руки свою кровинку, продовжувача роду.
Цього разу Кирило сам наполіг на своїй присутності під час пологів. Й коли нарешті малюк з’явився на світ, акушерка радісно сповістила, що народилася дівчинка. Кирило не міг повірити своїм вухам:
-Син! У мене мав народитися син! Де мій хлопчик?
Медичним сестрам довелося заспокоювати нервового татуся уколом. Прийшов у себе Кирило уже в палаті поруч дружини та другої донечки. Усвідомивши, що сталося кілька годин тому, він мовчки підвівся з ліжка й заявив дружині, що не збирається забирати її та дочку додому. До того ж взагалі сумнівається, чи його це дитина.
Руслана проплакала три дні. Лікарі хвилювалися, що через постійний стрес вона втратить молоко. Жінка сподівалася, що чоловік пересердиться й приїде за ними у день виписку, але цього не сталося. Тоді новоспечена матуся зателефонувала до своїх батьків й попросила забрати її додому. Старша донечка на той час була в дідуся та бабусі.
Три місяці Руслана жила біля батьків. Весь цей час від чоловіка ні слуху ні духу. Вона намагалася зв’язатися з батьком своїх дітей та марно. Жінка зрозуміла, що чекати більше немає сенсу. Пішла до РАГСу й подала заяву на розлучення та аліменти. Тільки, коли Кирило отримав попередження спромігся приїхати до дружини. Та не для того, щоб просити вибачення й миритися. Він наполягав на тесті ДНК. Руслана аж позеленіла від злості. Вона вигнала цього тюхтія з будинку, й на зло йому зробила тест. Звісно, обидві доньки виявилися від нього. Виходу в горе-татуся не було, довелося виплачувати дружині половину своєї зарплатні на утримання дітей.
Війна на цьому не закінчилася. Тепер у хід пішла важка артилерія. Свекруха кожного дня телефонує й звинувачує колишню невістку у непридатності. Адже якби Руслана народила Кирилові сина, то зберегла б родину. Складалося враження, що за версією цієї сімейки, дітей можна робити на замовлення. Єдине про що шкодувала Руслана – це її донечки. Їм доведеться жити без батьківської любові та піклування, бо вони посміли народитися дівчатками.
