З дитинства я мріяла бути швачкою Пригадую, як збирала усі свої ляльки, просила у мами старої матерії та шила їм платтячка. Мої подруги захоплено роздивлялися, створені мною речі й просила пошити і їм такі. Тому ще тоді я визначилася зі своєю майбутньою професією.
Після закінчення школи, вступила у коледж та отримала омріяну спеціальність. На роботу влаштувалася одразу. Хоч зарплатня була невеликою та мене влаштовувало. Головне, що я займаюся улюбленою справою.
На жаль, наш швейний цех закрили. Працівників звільнили й кожен пішов шукати кращий варіант. Для мене ця подія стала дуже болючою, адже тепер доведеться займатися чимось іншим. Я влаштувалася до супермаркету. Робота не з найкращих, але там познайомилася з Денисом. Невдовзі ми одружилися й зовсім скоро стали батьками.
Наша донечка Софійка була спокійною дитиною. Прокинеться, поїсть і знову ляже спати. Я чула історії інших матусь про те, як вони втомлюються й не встигають нічого зробити, й дякувала, що у мене все по-іншому. Отож, у декретній відпустці я нарешті мала змогу повернутися до улюбленої справи.
Дістала з горища свою стареньку швейну машинку, яку купила ще коли навчалася й прийнялася за діло. Розпочала з маленького, шила майки та повзунки для донечки. Потім стала братися за складніші роботи. В інтернеті знаходила викройки, пробувала повторити. Спершу не все виходило ідеально, але руки пам’ятали свою роботу.
Чоловік, коли побачив чим я займаюся у вільний час, до мого захоплення поставився байдуже. «Подобається тобі шити, то ший, що в цьому такого». Я ж не хотіла просто шити, а планувала зробити зі свого хобі бізнес й вийти на стабільний дохід.
Почала викладати свої роботи у соціальних мережах, показувала подругам та знайомим. Спершу шила безплатно, заради реклами, а потім, коли клієнтів ставало все більше й більше, почала заробляти свої перші гроші. Через рік сумлінної праці за місяць я стала заробляти більше, чим колись на фабриці та у супермаркеті разом узяті.
Тепер Денис проявляв інтерес до мого захоплення й підтримував мої починання. Усі гроші, що вдалося виручити з продажей речей я старалася відкладати. Чоловік не заперечував, адже я мала право робити з ними, що захочу. Ще через пів року, зібраної суми стало достатньо для того, щоб відкрити власне ательє.
Моїх клієнтів побільшало, замовлень також. Сама з усім я більше не справлялася, тому взяла до себе на роботу ще двох дівчат. Через деякий час ми налагодили нашу роботу й тепер встигали виконувати замовлення навіть раніше зазначеного терміну.
Моя справа мала грандіозний успіх! Звісно, що заробляла я набагато більше Дениса. Чомусь чоловіка цей факт тільки обурював. Коли ж я запропонувала на зароблені гроші купити автомобіль, він категорично відмовився «Не вистачало мені ще подачок від баби»
Мене це ображало. Ми ж не чужі люди, як-не-як сім’я, а він поводить себе, як ображений хлопчик. Та сварки не припинялися й одного разу Денис заявив, що я повинна покинути свою справу й приділяти більше часу дитині. Софійка не страждала від браку уваги, це він намагався вплинути на мене через материнські почуття. Всі мої досягнення прирівнювалися до нуля, якщо я так просто відмовлюся від справи, яку люблю.
Свій вибір я зробила на користь роботи. З Денисом ми розлучилися, але на моє життя це ніяк не вплинуло. Я щаслива жінка й хороша мама прекрасної донечки – цього цілком достатньо для життя.
