Ми з Аллою навчалися в одній групі. Я одразу її запримітив. Весела, активна, вольова до того ж справжня красуня. Дівчина довгий час мені відмовляла, поки врешті не погодилася піти на побачення. За однієї умови: якщо нам буде нудно та нецікаво разом, я припиню свої залицяння.
Після першої зустрічі, вона забулася про свою умову. Я ще ніколи так багато не сміявся. Побачення минуло на всі 100. Ми виявили багато спільного між собою. Навіть у зовнішності були подібні риси. «Мабуть, це доля» – говорив я своїй дівчині, а вона лише посміхалася.
Узаконювати відносини не поспішали, хоча сумнівів щодо щирості нашого кохання не було жодних. Просто хотіли закінчити навчання, влаштуватися, а вже потім думати про створення родини. Батьки знали про неземне кохання своїх дітей й декілька місяців напрошувалися на знайомство. Уже на 4 курсі ми вирішили, що настав час. До речі, до весілля тоді залишалося декілька тижнів.
З мамою Алли я був знайомий давно. Приємна жінка з вишуканими манерами та гарною вдачею. Мені подобалося, що вона відкрита та щира. Такою ж була й Алла. Про батька дівчина нічого не розповідала. Єдине, що вона знала – він покинув їх з мамою одразу після того, як дізнався про вагітність. Бачте, виявився не готовим до дорослого життя.
Майбутня теща про особисте не пліткувала. Я мало що знав про їхню рідню чи друзів. Єдине про що неодноразово Іванна Василівна говорила, що я схожий на її одногрупника. Схожість між нами так дивувала матір Алли, що я вирішив запитати у батька, чи не навчався він в одній групі з Іванною Колос.
Тато на моє запитання відповів неохоче. Сказав, що вже й не пригадає з ким він там навчався. Якось на цьому ми розмову й завершили. Коли до весілля залишилося два тижні, ми з Аллою організували знайомство сватів. Зустрітися вирішили на нейтральній території у ресторані.
Першими прибули ми з Аллою та Іванною Василівною, я заїхав за жінками. Батько з мамою приїхали слідом. Не встигли теща та тато, подивитися один на одного, як жінка підлетіла до нього й добряче вдарила по обличчю.
-Рада знайомству, покидьку!
-Мама, що відбувається, поясни? – схвильовано запитала Алла, я теж стояв зціпенівши.
-Це батько Алли, який покинув нас, тільки почувши, що я при надії. Тож зробити сина ти був достатньо дорослий, а на дівчинку сміливості не вистачило.
-Стоп, зачекайте! Виходить ми з Аллою брат та сестра?
-Так!
Алла вибігла з ресторану плачучи, неспроможна більше слухати одкровення батьків. Я хотів її наздогнати, але мене зупинила моя мама. Сказала, що буде краще, якщо ми забудемося один одного. Легко сказати, важко зробити. Як можна так просто забутися людину, з якою планував провести решту свого життя.
Тоді ми з дівчиною бачилися востаннє. Я робив декілька спроб поговорити, проте Алла вперто мовчала. Іванна Василівна також вважала, що нам краще більше не бачитися.
З батьком на разі я не спілкуюся. Важко повірити, що людина, яка виховувала мене з дитинства та прищеплювала норми моралі, сама виявилася такою підлою та брехливою. Мама про Іванну Василівну теж не знала. Виходить, батько зустрічався з двома жінками паралельно й обидві вони завагітніли. От тільки перевагу він надав моїй матері.
Якби я не зустрівся з Аллою, то приховані скелети папи так і залишилися нерозкриті. Батько не бачить у своєму вчинкові нічого поганого та осудливого. Каже, що я маю бути вдячний, що ріс у повноцінній родині. Аякже бути Аллі, яка з дитинства не знала татової турботи та підтримки?
