Коли ми одружувались зі Степаном, то відразу домовились, що жити будемо з його мамою. Вона жила саменька вже багато років. Чоловіка не стало вже давно, не витримало серце. Син постійно був у відрядженнях, а як працював на місці, то фірма надавала йому житло.
Степан гарно заробляв, насправді я думала, що він не скупий, добрий та розуміючий. Він так гарно залицявся.Постійні подарунки, квіти та різні сюрпризи. Після одруження для мене мало що змінилось, от тільки мене налякало його відношення до нещасної мами. Вона жила на маленьку пенсію, та ходила прибирати до ювелірного магазину внизу будинку кожен вечір за якісь півтори тисячі. Вона була вже геть старенька із хворою спиною. Вона намагалась навіть зайве не вставати. Навіть важко уявити, чого їй вартувало ходити прибирати. Там хоч і підлогу помити шваброю, та однак, з такою хворобою це дуже важке завдання.
– Стьоп, а чому ти мамі не допомагаєш? В тебе гарна зарплатня, міг ти їй давати ті нещасні півтори тисячі, ніж вона така хвора та стара буде бігати на ту прокляту роботу, щоб купити собі поїсти!
– Ой не придумуй, з якого дива мені давати їй гроші? У неї є що їсти та що пити. треба було – вона попросила б.
Я не знайшла що відповісти. Моя думка про цього чоловіка миттєво змінилась. Навіть стало огидно, що він насправді такий. Хіба було не очевидно, що мамі не вистачало фінансів?!він в день тратив таку суму як вона мала розтягувати на весь місяць, оплатити комунальні платежі, ліки та щось поїсти. Це просто жахливо!
Якось, коли Степана не було вдома, я вирішила поговорити з мамою. Я кликала її так само як і свою. Вона викликала в мене теплі почуття, та сама була дуже приємна людина. На мої запитання, чи їй щось потрібно, вона довго вагалась, потім попросила купити корвалменту та щось від болю в животі. Та зефір. Дві штучки, щоб до чаю було. Мене це так розчулило, що я просто на місці розплакалась. Та як так можна?! Tвоя мати не може дозволити собі купити елементарне, а ти це попросту ігноруєш!
Мене не просто обурила ця ситуація, я була мега зла на свого чоловіка! Звісно, зручно мати позицію, коли все ігноруєш, та вдаєш, що все добре. Я миттю побігла до магазину, накупила цукерок, печива, зефіру, смачнющий тортик з грушею. Взяла м’яса в морозилку, ковбасок, крупи та ще кучу-кучу різного. заповнила весь холодильник, та приказала, якщо побачу, що мама нічого не бере з продуктів, то ми будемо дуже сваритись. Я ображусь як мінімум. Як не дивно, мама справді злякалась. Я помітила, що вона геть по трішки бере їжу та смаколики. Вона ніби аж почала оживати. Якось вона навіть запросила мене потеревенити за чашечкою чаю з тортиком. А мені кращої подяки і не потрібно було.
Так само як і продукти, я наповнила аптечку всім необхідним. Записала маму на огляд до лікаря. Треба щось робити з її спиною, так жити ж не можна. А головне, кожного місяця перекидаю їй на карту ще по п’ять тисяч гривень з підписом прибавка до пенсії. Жінка так зраділа, очі аж світились. Я знала, що так вона в нас гроші ніколи не взяла б, от і довелось йти на хитрощі. Вона навіть з роботи тепер звільнилась. якось навіть до театру сходила, про який мріяла вже дуууже давно.
Насправді те, що я зробила, це такі дрібниці. Це звичайні речі, які ми отримуємо кожен день. буденність. А от маму вони зробили такою щасливою! Не розумію, як син міг дозволити, щоб його мама так жила. У нас з ним буде або повна переоцінка цінностей, або розлучення. З такою людиною я не буду жити. А що, як мене спіткає якась хвороба, та я не зможу сама себе доглядати? хто це буде робити, Степан? не думаю, ой не думаю.
Стьоп, а чому ти мамі не допомагаєш? В тебе гарна зарплатня, міг ти їй давати ті нещасні півтори тисячі, ніж вона така хвора та стара буде бігати на ту пp _okляту роботу, щоб купити собі поїсти! – Ой не придумуй, з якого дива мені давати їй гроші? У неї є що їсти та що пити.
