раптом натрапив чоловік на вагончик із пальто та шубами. Загадав, як обіцяв дружині купити теплу шубу на зиму років 15 тому. Запитав про ціну, як почув, аж вилаявся: -Чого так дорого? Воно що, золотими нитками пошито?

Степан з дитинства був звиклий до важкої роботи. Його батьки тримали худобу на продаж. Були в них і свині, й телята, й вівці. За всім цим добром мав дивитися хлопець. Поки батько працював у полі, а мати займалася меншими дітьми й хатніми справами.

Хлопець із заздрістю дивився на своїх однолітків. «Які ж вони щасливі» – думав про себе, коли гнав овець на пасовище, а його однокласники каталися на велосипеді й запрошували приєднатися до них. Повертався малий пастух під вечір голодний та зморений. Та відпочинку ще далеко. Потрібно батьку допомогти біля господарства поратися й матері поміч з меншими не завадить.

Проживши дитинство у важкій праці, парубок не думав, що можна жити якось по-іншому. Коли виріс й закінчив бурсу зустрів Ларису. Дівчина йому одразу сподобалася. Гарна із себе, статна, до того ж така весела щебетушка. З нею ніколи буде сумувати. Довго до дівчини Степан ноги не бив. Практично одразу сватів послав, Лариса погодилася. Через місяць відгуляли весілля.

Батьки молодого подарували синові на весілля власну ділянку. «Матимеш, синку, де будинок звести й худобою розвестися». Отож, не було коли Степанові насолоджуватися шлюбом. З молодою дружиною вони одразу прийнялися до роботи. Закупили матеріал, знайшли робочих й почали будівництво.

Було важко. Вони підіймалися ні світ ні зоря, а лягали відпочивати далеко за північ. Щоб Лариса мала роботу, чоловік купив їй корову й курей. Поки він був зайнятий на будівництві, вона дивилася за господарством. Тримали город, саджали овочі. Виділили частину ділянки на садок. Плани були грандіозні, але довелося працювати ще швидше, коли дружина розповіла, що вагітна.

До народження малюка вони повинні перейти жити у будинок. Свого первістка Михайлика заносили у власний дім. Обоє щасливі та радісні, подружжя нарешті збавило темп й почали жити, як і решта людей.

Вдень працювали, ввечері відпочивали й так кожного дня. Михайлик швидко підростав й вслід за ним, Лариса народила донечку Марійку. Тепер у їхньому дворі лунали дзвінкі дитячі голосочки. На душі було тепло та радісно.

Багато часу втекло відтоді. Ось уже двадцять років, як Степан та Лариса чоловік та дружина. Всяке бувало у їхньому житті та  разом, вони з усім впоралися. Господар не міг назвати себе ідеальним чоловіком. Бувало день не задасться, а він свою злість на дружині зводить. Лариса терпляча, мовчки все вислухає й ніколи не перечить. Не чув Степан від неї й скарг на життя. Хоч жінка його важко працювала й через господарство та дітей світу білого не бачила, ходила усміхненою й продовжувала весело щебетати.

Настала пора осіннього врожаю. У цьому році бог винагородив їхню важку працю. Картопля гарно вродила, буряки, морква. Степан повіз усе це добро у місто на продаж. Заробив чимало грошенят. Лариса список написала, що потрібно купити. Чоловік глянув у нього, покупки для дому, крупи, одяг та гостинці для дітей. Про нього теж не забулася. Черевики на зиму затісні стали, от дружина й написала, щоб собі взутися обов’язково купив. Про всіх подбала, а для себе нічого не просила.

Степан за годину придбав усе необхідне. Й коли збирався їхати додому, стало соромно, що дружині нічого не купив. Вона й не чекає, але чомусь захотілося чоловікові зробити приємно дружині. За всі ці роки він жодного разу її не побалував. Не вітав із річницею, не дарував квіти, не розвантажував роботою.

Таки вирішив повернутися й купити щось особливе для Лариси. Довго ходив по базарній площі, не один ряд роздивився. Багато речей пропонували торговці, але все було не те. Аж раптом натрапив чоловік на вагончик із пальто та шубами. Загадав, як обіцяв дружині купити теплу шубу на зиму років 15 тому. Запитав про ціну, як почув, аж вилаявся:

Чого так дорого? Воно що, золотими нитками пошито?

-Так якість же висока й на високу температуру розраховане – виправдовувалася продавчиня.

Довго душила жаба Степана, не знав, як Лариса відреагує. Цих грошей їм би вистачило на місяць життя у селі. Та скільки можна жаліти ці гроші, плюнув на все й таки купив жінці шубу.

Додому повернувся злим та сердитим. Не знав чим себе зайняти поки Лариси не було вдома. Коли дружина повернулася, стала розпитувати про торг. Степан розповів, як минув базар, віддав усе куплене по списку й гроші, які залишилися.

-Малувато буде, мабуть, ціни піднялися – ніяково припустила Лариса, коли перерахувала скільки грошей залишилося.

-Та ні. Ціни нормальні, просто я вирішив тобі подарунок зробити.

-Мені? – Лариса дивилася на нього круглими очима. — Так мій же день народження аж весною.

Хіба я не можу зробити тобі подарунок просто так.

Степан дістав шубу з автомобіля й накинув дружині на плечі. Вона довго дивилася на нього нетямущим поглядом, а потім розплакалася.

-Ти чого, дурненька? Не сподобалася?

-Вона прекрасна. Ти у мене найкращий чоловік на землі.

Степанові аж на серці потеплішало. Він більше не хвилювався за потрачені гроші. Посмішка його коханої дорожча за все на світі. Тепер він частіше балуватиме Ларису приємними дрібничками.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

пятнадцать − девять =

раптом натрапив чоловік на вагончик із пальто та шубами. Загадав, як обіцяв дружині купити теплу шубу на зиму років 15 тому. Запитав про ціну, як почув, аж вилаявся: -Чого так дорого? Воно що, золотими нитками пошито?