Що ж стосується батька Богдана, то Сергій пробував до мене повернутися. Правда за умови, що я зроблю тест ДНК на підтвердження його батьківства. Я відмовилася й вигнала того мерзотника зі свого життя раз та назавжди

Змалечку мене виховували порядною та відповідальною дівчинкою. Я постійно чула одне й те ж саме слово «повинна». Моя мати працювала вчителькою у школі, тому поки решта дітей могли прогулювати уроки або виконувати не всі завдання, до мене була посилена увага. «Ти повинна бути всім за приклад»  – постійно повторював мені батько. «Я вчителька, доню, а це означає, що до тебе більші вимоги, ніж до інших» – пояснювала мама.

У школі я гарно навчалася. Допомагала однокласникам, часто залишалася після уроків на додаткові заняття. Моя поведінка була зразкова. Ніколи про мене не говорили нічого поганого, батьки мною пишалися. Після 11 класу я вступила на юридичний факультет, хоча моя душа до цього не лежала. Я марила творчістю та знову обрала те, що повинна, а не те, що хотіла.

Переїзд від батьків, студентське життя, свобода вибору – усе це затьмарило мені розум. На першому курсі я познайомилася з Сергієм. Закохалася, як остання дурепа, й віддалася практично незнайомому хлопцеві. Через місяць зрозуміла, що вагітна, але розповідати про це боялася.

Спершу поговорила з Сергієм, відповідь хлопця була очевидною – «нагуляла». Розповісти батькам боялася, це ж який сором на нашу родину чекатиме. Думала про те, щоб позб утися від дитини. Записалася на огляд до лікаря, декілька днів ходила сама не своя, але коли настав зазначений день – нікуди не пішла. Твердо вирішила, що буду народжувати.

Діватися було нікуди, я зібрала речі й повернулася до батьків. Вдома про все відверто розповіла. Ясна річ, що вони не зраділи. Батьки вперше підняв на мене голос, мати дивилася розчарованим поглядом. Усе це було просто нестерпно. Та коли емоції вляглися, батьки мене підтримали й сказали, що я буду народжувати.

Документи з університету я забрала. Тривалий час вдавалося приховувати живіт та на 9 місяці усім стало зрозуміло, чому успішна учениця, гордість батьків покинула навчання. Люди почали говорити за спинами неприємні речі, у мами на роботі були непереливки та ми все це пережили. Коли народився Богданчик, зрозуміли, що прийняла правильне рішення.

Хлопчик ріс дуже швидко. З дитинства Богдан був відповідальним та слухняним. Допомагав дідусеві, слухав бабусині розповіді, захищав мене від злих язиків. Коли підріс та пішов до школи, став зразковим учнем. Всі вчителі його хвалили й ставили в приклад. Нарешті люди перестали говорити про нас всякі дурниці й перемикнулися на когось іншого.

Богданчик ніколи не запитував про свого батька. Схоже дитина розуміла, що ця розмова буде для мене неприємною. Я хвилювалася, щоб у школі його не дражнили та син вмів за себе постояти. Схоже йому цілком вистачало виховання дідуся.

Час пролетів так швидко й ось мій син випускник. Попереду на нього чекає радісне та світле майбутнє, я переконана, що він здобуде омріяну професію й багато чого досягне.

Що ж стосується батька Богдана, то Сергій пробував до мене повернутися. Правда за умови, що я зроблю тест ДНК на підтвердження його батьківства. Я відмовилася й вигнала того мерзотника зі свого життя раз та назавжди. Колись я шкодувала, що Богдан ріс без батька, але після зустрічі з цим негідником, переконалася – все, що не робиться на краще.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

5 × пять =

Що ж стосується батька Богдана, то Сергій пробував до мене повернутися. Правда за умови, що я зроблю тест ДНК на підтвердження його батьківства. Я відмовилася й вигнала того мерзотника зі свого життя раз та назавжди