Сестра вирішила, що спадок краще, ніж мати рідних. Але я не відступлю від свого. Там більша частина мого! вона й так половину життя за мій рахунок живе!

У моєї сестри є чоловік. Вони одружені вже досить давно, мають двох діток. Хлопчика та дівчинку. В цілому, все добре, проте я не переношу на дух чоловіка сестри. Ну такий він вже неприємний, просто слів немає. Та справа не тільки в мої’ особистій неприязні до нього, а в його поведінці. Такого слимака ще пошукати треба.

Історія почалась досить давно. Ще коли вони одружились. Жити пара вирішила в Києві на орендованій квартирі. Все повторювали, що село то не для них. Ну звісно, в селі працювати потрібно, щоб щось мати. Зарплатню вони отримували невелику. Ледь вистачало, щоб закривати свої та дитячі потреби. Коли геть скрутно жили, приїздили в село, набирали торби продуктів, забирали батьківську пенсію та гей назад. Моя сестра перший час соромилась такого життя, ініціатором був її чоловік, проте згодом вона зрозуміла, що так досить непогано жити. Вони приїздили до батьків, та їх не цікавило, є у батьків гроші чи попоїсти, просто в наглу. Нам треба і все. Часто мама приїздила до мене позичити грошей, ніколи не казала, навіщо вони їй тре були, але я ж то не геть дурна. Ось так і жили. До речі, сестричка з чоловіком за все подружнє життя ні разу не приїхали допомогти з городом, чи навіть просто по хазяйству. казали, що їм з того нічого не потрібно. їм є де жити на що їсти. Ага-ага… Зазвичай я цим займалась. Спершу за своїм прибирала, а потім ще до мами бігла, бо знаю, що вона з батьком вже не тягнули.

Коли батьків не стало, піднялась дуже цікава тема – спадок. Будинок батьків, городи та паї. Та знаєте що? Тут то моя сестричка з чоловіком швидко намалювались. Що, вони не родина, чи що? Не мають право на спадок? Я то й не проти, але наглість зятя просто не мала меж. Він собі спокійнісінько вирішив, що все йде його родині. Бач, я вже з чоловіком маю і житло, та декілька городів купили. Навіщо нам ще? Нічого не лопне? Тобто по його логіці буде правильніше віддати все їм.

Мене його твердження обурило. Поки вони з сестрою в Уса не дули в місті, відпрацьовували свої восьмигодинні роботи й все, я в цей час бігала на два двори. Вночі падала в ліжко без сил. От чому тепер я щось маю, а вони ні. Ми довго сварились через це. А я геть не дотумкаю логіку рідні. Насправді навіть противно, що сестра заради спадку готова зіпсувати зі мною стосунки.

Пізніше зять взагалі переступив всі рамки. Якось заявив, що ми маємо йому віддати половину вартості від нашої машини. Адже батьки нам допомогли її купити. Це стало останнюю каплею мого терпіння. Висказала в очі їм все, що думаю. Навіть за гроші, що батьки їм давали були зароблені мною та моїм чоловіком! Жадібності немає меж!

Гадаю, після такого гучного скандалу ми ще не скоро помиримось, проте відмовлятись від своєї долі спадку не збираюсь! Там велика доля мого труда та і не тільки. Нехай мені воно не дістанеться, Бог з ним, але ж в мене ростуть діти у яких в майбутньому теж буде потреба в житлі та грошах.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

20 − 4 =

Сестра вирішила, що спадок краще, ніж мати рідних. Але я не відступлю від свого. Там більша частина мого! вона й так половину життя за мій рахунок живе!