В дитинстві я дуже заздрила своїм одноліткам, та їх відносинам з сестрами чи братами. Заздрісно було дивитись, як їх за ручку забирали зі школи старші. Адже мої відносини з сестрою то цілковитий жах. Вона мені залишила не один десяток психологічних травм, за лікування яких я витратила не одну тисячу гривень.
В дитинстві, ми не те, що не могли спілкуватись, мене не могли залишити в одній кімнаті з сестрою. Коли я народилась, вона відразу мене зненавиділа, адже більшість уваги почали приділяти мені, адже була геть малюком. Сестрі це не подобалось, і вона постійно робила якісь капості. То волосся мені збриє, то викрутить ручку. Звісно, я того не пам’ятала, і дякувати Богу, та мені вистачило років, поки вона не з’їхала з батьківського будинку.
Я росла, тіло змінювалось, особливо у підлітковому віці я виглядала як гидке каченя. Сестра чіплялась просто до кожного міліметру мого тіла. То я надто худа, то голова здорова. Бридкий колір волосся. Огидний голос. Ці всі її слова змусили мене замкнутись в собі. Навіть з батьками на контакт не могла піти, адже був страх, що мене вчергове образять. При першій можливості втекти від компанії сестри, я тікала.
Інколи бувало таке, що під час сварки сестра могла мене відлупцювати. Якось дійшло до того, що вона схопила праску, та в пориві злості кинула нею мені в носа. В результаті перелом та довготривале лікування. Батьки намагались втримати її норов, карали за таке, але їй було по цимбалах.
Зараз ми вже виросли. Сестра має власну родину, дитину. Стала спокійнішою, та врівноваженою. Зараз вона захотіла йти на контакт зі мною. Постійно присилає різні подарунки, смаколики, одяг. Я ті подарунки просто складаю в куті кімнати, не розпаковую. Буває просто дзвонить що б потеревенити. А я не можу.
Мені противно з нею спілкуватись, адже в душі тримаю образу за своє скалічене дитинство. Тобто через неї я взагалі не знаю, що таке нормальне дитинство.
Сестра просить посидіти з її дітьми, я постійно відмовляю. Взагалі, не розумію її логіку. Ти з мене пів життя знущалась, принижувала та огрівала, чим під рукою було, а тепер велика та найрідніша сестра?! Е ні. Так не піде. Я вже звикла жити одиначкою, ніби й не маю родини, змінювати щось не маю бажання. Гадаю, отими подарунками, що вона мені шле постійно, хоче мене підкупити. Та хіба душевні травми та скалічене дитинство заліпиш одежиною чи солодким тістечком?!
