Саме тієї миті у тій б _езжиттєвій палаті я вперше відчув, що вмію кохати. Я кохав цю жінку, яку досі не цінував й життям якої не цікавився

Максим Олександрович завжди полюбляв жіночу увагу. Привабливий собою, він не страждав він відсутності стосунків у своєму житті. Правда, жодна із дівчат не затримувалася у нього довше, ніж на місяць. Старі подруги швидко набридали чоловікові, який хотів нових відкриттів.

Така часта зміна жінок не робили йому слави. Працював Максим Олександрович у солідній фірмі, керував філіалом. Готував важливий проєкт по залученню іноземних партнерів. Саме тому його колега й порадив Максу знайти гідну дівчину й одружитися. Пояснив, що усі важливі люди звертають увагу на такий важливий факт, як стабільність, тож буде набагато краще, якщо він стане сімейним чоловіком.

Хоч претенденток було багато, але жодна із них не підходила на роль ідеальної дружини. Де ж їх шукати, хоч бери та оголошення подавай. Та гідна дівчина сама знайшлася. Олена прийшла у фірму Максима Олександровича за вакансією перекладача. Він оцінюючим поглядом глянув на неї й вирішив поспілкуватися.

Ввечері вони зустрілися у ресторані. Олена поводила себе гідно. Вміла підтримати розмову, знала правила етикету. До всього ж, була красивою та стриманою. У цій жінці вкладалося все, що він хотів бачити у своїй дружині. Щоб не тягнути кота за хвіст, Максим Олександрович повідомив, що роботу дівчина не отримає, але натомість вони зможуть зустрічатися.

Стосунки їхні тривали недовго. Уже через два тижні чоловік зрозумів, що Олена йому ідеально підходить. Він запропонував Олені одружитися й вона погодилася. Було видно по ній, що вона безтямно закохалася. Усі ці млосні погляди та важкі зітхання не залишалися непоміченими таким досвідченим коханцем.

Весілля влаштували пишне. Запросили понад сто гостей. Тут були й колеги по роботі, і співробітники й навіть партнери. Запрошені не втомлювалися вихваляти прекрасний вибір чоловіка та бажали молодятам щасливого життя.

А потім почалося звичайне розмірене життя. Максим Олександрович так і затримувався допізна на роботі, але Олена ніколи не влаштовувала скандалів. Якщо він телефонував й попереджав, що запросив гостей на вечір, вона вміла накрити смачний стіл за годину й цілий вечір поводила себе, як зразкова господиня.

Чоловік не пам’ятав такого дня, щоб у їхньому домі було брудно. Вранці він прокидався від аромату чогось смачненького. На нього чекала свіжозварена кава та чиста випрасувана сорочка. Через пів року такого життя, Макс сприймав усе як повинність. Він заробляє гроші, забезпечує дружину матеріально, а вона віддячує йому своєю роботою по дому. Не думав чоловік про те, наскільки важко Олені з усім справлятися самостійно. Та вона ніколи не скаржилася.

Щоб зайняти себе чимось протягом дня, дівчина захопилася малюванням. Попросила у Максима дозволити переробити одну кімнату у домі на майстерню. Він не заперечував, дав грошей на необхідні матеріали, але ніколи не цікавився захопленням дружини. Знав, що вона малює кожного дня, бо коли повертався з роботи, помічав фарбу на обличчі дружини. Та все ніяк руки не доходили піти подивитися на її роботи.

Чоловік ловив себе на думці, що сумує за попереднім життям. Він не міг скаржитися на Олену, бо вона ідеальна в усьому. Та йому не вистачало гострих відчуттів, якогось бунту. Дружина з усім погоджувалася, ніколи не сварила, він жодного разу не чув від неї ніякого докору. А хотілося вир емоцій та почуттів. Словом, Максим Олександрович почав задумуватися над романом на стороні.

Того вечора він допізна затримався на роботі. Усі співробітники уже давно повернулися додому, окрім його секретарки Ліни. Дівчина уже декілька тижнів спокушала його своїми короткими спідницями й відкритими декольте. Максим прекрасно розумів, чого вона хоче, але кожного разу знаходив у собі сили відмовитися від ласого пирога.

Цього разу Ліна вирішила взяти ініціативу у свої руки. Вона безцеремонно увійшла до його кабінету та почала роздягатися. Її погляд буквально проколював його наскрізь. Максим Олександрович був готовий піти на зраду, якби не телефонний дзвінок «Олена». Чоловік хотів відхилити виклик, але щось підказало йому, що варто відповісти.

-Максиме Олександровичу, вас турбують із місцевої лікарні. Ваша дружина потрапила в аварію. Зараз вона у важкому стані. Нам потрібен хтось із рідних чи довірених людей для прийняття рішень замість неї.

Мої руки затремтіли. Я не пам’ятаю, як вискочив із кабінету й сів у автомобіль. Дорога до лікарні здавалася мені надзвичайно довгою. Я буквально увірвався у приймальне відділення й влаштував справжню істерику. Мене тримало декілька охоронців й вкололи заспокійливе. Коли прийшов до тями, попросив провести мене до неї.

Олена лежала на ліжку у лікарняній палаті. Її прекрасне обличчя було понівечене, тіло вкрилося синцями та порізами. Вона не дихала самостійно. Біля неї був підключений апарат штучної вентиляції легень. Саме тієї миті у тій безжиттєвій палаті я вперше відчув, що вмію кохати. Я кохав цю жінку, яку досі не цінував й життям якої не цікавився.

Уявивши, що можу втратити Олену назавжди, я розплакався. Впав на коліна прямо посеред палати й почав молити Господа, щоб не забирав її у мене. Усю ніч я провів у лікарні біля дружини. Вранці поїхав додому взяти деякі речі. Тоді й наважився зайти до її майстерні. Десятки завершених картин лежали біля стіни. На більшості із них був намальований я або маленькі діти. Вона хотіла стати мамою, а я постійно відмовляв й переносив це на потім.

До лікарні я їхав ні живий ні мертвий. Я ніколи собі не пробачу, якщо вона так і не одужає. Того вечора я мав би бути вдома, а не на роботі. Це зі мною в машині вона б мала їхати й можливо тоді нічого б не сталося.

З собою я привіз не тільки речі Олени, а й фарби. Я сів біля ліжка дружини й почав вмокати її тендітні пальці у фарбу. Кожен по черзі, не поспішаючи, залишаючи відбитки на своїй сорочці. Я не розумів, що роблю, але сподівався, що це допоможе їй повернутися до мене.

Через тиждень лікар повідомив, що спостерігає позитивну динаміку. Олена прийшла до тями. Я був у палаті, коли вона відкрила очі й одразу посміхнулася до мене.

-Я забулася твій улюблений соус до м’яса. Довелося повернутися в місто.

-А я забувся яким буваю козлом. Доведеться виправлятися. Почнемо із поповнення. Народиш мені дитинку?

Очі Олени засяяли від сліз щастя. Я обійняв її так ніжно, як тільки міг. Після цього випадку наше життя точно зміниться на краще.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

два × 2 =

Саме тієї миті у тій б _езжиттєвій палаті я вперше відчув, що вмію кохати. Я кохав цю жінку, яку досі не цінував й життям якої не цікавився