Розсердившись, я кpиkнула їй: «Якщо не маєш часу на спілкування з матір’ю зараз, то не лий сльози, коли мене не стане й тобі буде ні з ким поговорити!»

Я рано овдовіла. Чоловіка не стало раптово. Обірвався тромб, коли він їхав додому з роботи. Врятувати його не вдалося. З Андрієм ми виховали прекрасну донечку. Руслана уже давним-давно жила своїм життям.

Закінчила навчання в університеті. Влаштувалася на роботу вчителем початкових класів. Про доньку відгукувалися позитивно. Дітки її любили, колеги поважали. Саме на роботі донечка познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Ігор теж працював учителем інформатики. Уже через рік після їхнього знайомства ми святкували весілля.

Мій чоловік встиг взяти на руки першого онука. Я згадую ті часи, як щось надзвичайно далеке й радісне. Здається, це було в минулому житті. Зараз у моєму домі немає нічого, крім смутку та г оря.

Схоже Руслана сильно переживала за мене. Донька старалася частіше мене навідувати. Брала з собою онука та чоловіка. Якщо не виходило навідатися в гості, запрошувала мене до себе. Мені була приємна увага зі сторони доньки. Так добре відчувати, що ти ще комусь потрібен.

Кожного вечора ми з Русланою розмовляли телефоном. Я чекала дзвінка від доньки, як діти чекають на подарунки від Діда Мороза. Розумію така поведінка не личить дорослій жінці та так воно й було. Коли в Руслани не виходило зателефонувати або вона не могла прийняти мій дзвінок через зайнятість, я дуже сильно сердилася.

Одного разу, коли дочка не зателефонувала я сама її набрала. Чула, що Руслана готує їсти й паралельно допомагає онукові робити уроки. Я почала розповідати їй, як минув мій день, але донька постійно відволікалася. Розсердившись, я крикнула їй: «Якщо не маєш часу на спілкування з матір’ю зараз, то не лий сльози, коли мене не стане й тобі буде ні з ким поговорити!»

Я кинула телефон на стіл й декілька годин сиділа, вдивляючись у пустий екран. Для чого я таке сказала їй? Хіба ж я не розумію, що в Руслани є своє життя та сім’я, про яку потрібно піклуватися. Вона не може всю свою увагу приділяти вередливій матері. Мені було соромно за мій вчинок та я не насмілювалася попросити вибачення.

Декілька днів я провела на самоті. Дочка так і не телефонувала, тому я подумала, що втратила ще одну рідну людину. Раптом роздався дзвінок у двері. Я пішла відчиняти. На порозі стояла Руслана з тортом та пляшкою вина.

-Влаштуємо посиденьки?

Я була так рада її бачити, що одразу кинулася в обійми.

-Пробач свою стару та дурну мати. Я більше ніколи не поводитимуся так жахливо.

-І ти мені пробач. Я постараюся більше часу приділяти нашому спілкуванню.

Весь вечір ми провели лише вдвох. Багато розмовляли, згадували минуле, говорили про майбутнє. Я дивилася на свою дитину й дякувала богові, що нам з чоловіком вдалося виховати таку прекрасну дочку.

 

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

десять + два =

Розсердившись, я кpиkнула їй: «Якщо не маєш часу на спілкування з матір’ю зараз, то не лий сльози, коли мене не стане й тобі буде ні з ким поговорити!»