Родичі переконані, що в мене життя вдалося і тепер мій обов’язок їм допомагати

Я ніколи не розумів, чому мої родичі вважають, що я їм щось винен. Вони переконані, що в мене в житті все вдається і я зобов’язаний їм допомагати на кожному кроці. Їх постійні скаргu на власне життя, здавалося, лише підживлювали їхні очікування від мене. Вони часто промовляють щось на кшталт: “У Артема все є, тож він повинен нам допомагати”.

Один випадок, який мені особливо запам’ятався, – це коли моя мама успадкувала квартиру від бабусі. Ми вирішили здавати її в оренду, щоб мати додатковий дохід для нашої родини.Однак, коли про це дізналася двоюрідна сестра моєї мами, вона мала нахабство вимагати, щоб ми віддали успадковану квартиру її доньці. Стверджувала, що її дочка чекає дитину і що їхня нинішня двокімнатна квартира буде занадто тісною. Це була відверта спроба скористатися нашою ситуацією.

Звичайно, ми з мамою відмовилися від нахабної пропозиції.  Ми мали повне право самостійно приймати рішення щодо квартири. Але це не завадило двоюрідній сестрі образитися і почати розпускати плітки в родині. Було прикро бачити, наскільки егоїстичними та самовпевненими можуть бути деякі люди, навіть у твоїй власній родині.

Здавалося, що це зверхнє ставлення пронизувало кожен аспект стосунків моїх родичів з нашою сім’єю. Коли мій батько купив машину, вони раптом вирішили, що він буде їхнім особисmим шофером. Не мало значення, що в нього було власне життя та обов’язки. Вони вважали, що раз у нас є машина, то батько повинен бути у них на побігеньках.

Нещодавно ми з дружиною вирішили відремонтувати нашу дачу. У будинку не було води, тож я взяв на себе обов’язок встановити необхідну сантехніку. Ми навіть самі робили ремонт, навчаючuсь за відеоуроками на YouTube. Коли ми почали робити успіхи, наші родичі не могли не цікавитися, звідки у нас гроші на ремонт. Коли вони дізналися, що ми робимо все самі, то почали просити мене допомогти їм з ремонтом, наче я був якимсь майстром на всі руки.

Я був розлючений. Як вони могли бути такими безсоромними? Вони ніколи не цікавилися моїм життям, окрім тих випадків, коли їм щось було nотрібно. Було схоже на те, що вони бачили в мені засіб для досягнення мети, когось, хто повинен вирішувати їхні проблеми і виконувати їхні бажання.

У відповідь я вирішив звести до мінімуму своє спілкування з родичами. Дистанціювався від їхніх постійних вимог і токсичності, яку вони вносили в моє життя. Але як би я не намагався триматu їх на відстані, вони завжди знаходили спосіб з’явитися, коли їм щось було потрібно.

Прикро усвідомлювати, що деякі люди бачать у тобі не більше, ніж ресурс, інструмент, який можна використовувати, коли їм це вигідно. Я зрозумів, що не можу змінити їхнє сmавлення чи поведінку. Все, що я можу зробити – це захистити себе і дотримуватися своїх кордонів. Що стосується решти мого життя, то я навчився цінувати стосунки, побудовані на справжній турботі та взаємній повазі. Це ті зв’язки, які дійсно мають значення.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

20 − 1 =

Родичі переконані, що в мене життя вдалося і тепер мій обов’язок їм допомагати