Таїса часто чула від своїх подруг та знайомих, що навіть ідеальні сім’ї не витримують рутини й часто одруження закінчується розлученням. Особливо важким на думку жінок був період, коли народжується перша дитина. Матуся постійно втомлена, не має сил та бажання на догляд за собою. Про чоловіка взагалі нічого й говорити.
У цей період життя подружжя настільки віддаляється один від одного, що повернути стосунки у попереднє річище практично неможливо. До того ж татусі частенько намагаються знайти підтримку та втіху на стороні. Вони ж як діти, також хочуть уваги й отримують її в обіймах коханки.
Тая боялася, що її шлюб теж дасть тріщину, коли вона народить першу дитину. Та усі побоювання жінки зникли, коли Олег взяв на руки свого сина. Татко не спускав малюка з рук, постійно був поруч. Допомагав, підтримував, старався поділити хатні справи, щоб розвантажити втомлену та виснажену дружину.
Молода матуся мала час на себе й не витрачала його даремно. Усю свою вдячність вона висловлювала за зачиненими дверима спальної кімнати. Подружжя не лише зуміло разом пережити важкий період перших місяців життя дитини, а й ніби побувало в другому медовому місяці.
Тож коли Таїса зрозуміла, що знову чекає на малюка, жодного страху чи сумніву у жінки не було. Олег звістці про майбутнє поповнення лише зрадів. Ідеальне подружжя, казали про їхню пару сусіди та знайомі. Таїса сама собі заздрила. Невже можна бути настільки щасливою?
На жаль, радість виявилася нетривкою. Олега не стало дуже рано. Підступна хвороба забрала його за лічені тижні. Таїса втратила з чоловіком й частинку себе, але вимушена була триматися та жити далі заради дітей. Мати намагалася дати хлопцям усе, щоб хоч на деякий час відвернути їхню увагу від важкої втрати. Доводилося багато працювати, повністю відмовитися від своїх потреб.
Коли рідні чи подруги починали розмову про особисте, вона й слухати не хотіла. Її серце належить чоловікові й так буде завжди. Досить молода та приваблива Таїса мала багато залицяльників, але ніхто не міг розтопити льодяну стіну, якою вдова закривалася від навколишнього світу.
Хлопці виросли досить швидко. Кожен побудував власне життя, завів сім’ї та дітей. Таїса досі не відмовляла в допомозі. Давала гроші, сиділа з онуками, радо приймала в години невдач та розділяла перемоги. Чим старшими ставали її хлопчики, тим меншим був зв’язок із ними. Все частіше їм було ніколи розмовляти, через роботу та справи, вони не мали часу провідати стару матір.
Коли Таїсі стало погано й жінку забрали до лікарні, сини знайшли час, щоб приїхати аж через два дні. Зажурена мати повернулася в дім, де на неї ніхто не чекав. Вона відчувала себе не потрібною й саме тоді задумалася над словами подруг, що варто подумати й про себе. Якби ж то можна було повернути час назад.
Щоб не залишатися самотньою, Таїса найняла доглядальницю. Їй доводилося витрачати чи не всю пенсію, але сама вона більше не справлялася. Просити допомоги у синів не хотіла, чи то занадто горда, чи просто боялася почути відмову. Відколи її виписали з лікарні, жоден з дітей так і не навідався до кволої матері.
Зараз Тая має багато часу, щоб думати. Жінка згадує прожиті роки й розуміє, коли саме допустилася помилки. Не варто було кидатися на будь-яку роботу, щоб забезпечити хлопців матеріальними благами. Краще було зайнятися їхнім вихованням та навчити говорити про те, що турбує. Зараз запізно щось змінювати.
Можливо ця історія допоможе комусь із матусь, які також опинилися у складній ситуації. Не повторюйте помилок Таї, щоб на старість років не довелося шкодувати.
