Усім, що в мене є, я завдячую насамперед своїй матері. З дитинства я не знав батьківської любові та виховання. Мати була єдиною рідною людиною. Про тата вона говорила неохоче, усе що я знав – він покинув нас заради іншої сім’ї. Поки я був маленьким, ми жили в селі біля дідуся та бабусі. Коли стареньких не стало, мама продала їхній будинок та землю й купила нам квартиру у місті.
Щоб забезпечити мене усім необхідним, ненька важко працювала зранку до ночі. Інколи їй випадало декілька змін підряд, додому вона приходила виснажена й втомлена, але ніколи не скаржилася. З її обличчя не сходила посмішка. Враховуючи, що вона постійно працювала, до всього ж якось примудрялася проводити час зі мною.
Я невимовно вдячний мамі не лише за життя, а й ті перспективи, що вона переді мною відкрила. Закінчивши навчання, влаштувався на роботу. Перший час жив біля матері й допомагав їй фінансово. Зробив ремонт у квартирі, замінив меблі та техніку. З часом вдалося відкласти на власну квартиру, тож я переїхав, але до мами навідуватися не переставав.
Згодом зустрів Руслану. Зустрічалися ми не довго, досить швидко одружилися. Наречена була в положенні. Через декілька місяців я став батьком прекрасного хлопчика. Артем відкрив у мені ті якості про існування яких я навіть не підозрював. Батьківство – це велике щастя.
Спершу все було прекрасно. Моє життя по правді можна було назвати щасливим. Поки я не помітив, що дружина не може знайти спільної мови з моєю мамою. Наскільки я знаю, то ненька у мене не конфліктна взагалі, та і я жодного разу не бачив, щоб вона словом чи ділом образила Руслану. А от дружина постійно знаходила якісь причини, щоб не поїхати до свекрухи в гості або не прийняти її у нашому домі.
Дійшло до того, що мама не могла побачитися з власним онуком, бо Руслана не дозволяла. Я не збирався терпіти такого ставлення до своєї рідної людини, тому вирішив заспокоїти дружину. Поставив її перед вибором або вона налагоджує стосунки з мамою й поводиться ввічливо, або може забиратися з моєї квартири, але на дитину хай навіть не розраховує.
Зрозумівши, що керувати мною не вдасться, Руслана дала задній хід. Більше у жінки не виникало ніяких запитань та й до свекрухи вона почала навідуватися з радістю. Так би й одразу. Не для того моя мама все життя посвятила мені, щоб згодом страждати від моєї дружини.
