Тільки майбутня невістка переступила поріг їхньої квартири мати Захара зрозуміла, що вона сину не підходить. Непримітної зовнішності та ще й із сільськими манерами. Олеся вручила квіти й сказала: – Здрасті! Оте «здрасті» різало слух господині дому.

Владислав Анатолійович народився у заможній родині. Батьки не шкодували грошей на сина, але й не балували його. З малечку хлопчик знав, що таке дисципліна та які вимоги перед ним ставлять. У школі гарно навчався, щоб батькам соромно не було й до університету вступив власними силами. Професію обирав не за покликом душі, а ту, яку тато захотів. Тож став він продовжувачем сімейної справи – вивчився на юриста.

Після навчання папа забрав сина до себе на фірму. Владислав Анатолійович став його правою рукою. Хлопець швидко переймав на себе справу, тож батько спокійно пішов на заслужений відпочинок. Одного разу до них на фірму звернулася досить шанована лікарка. Хоч була вона ще молода, а слава про неї ходила по місту.

Остання операція виявилася невдалою. Рідні пацієнта хотіли судитися з Наталею Олексіївною. От вона і звернулася у фірму Владислава Анатолійовича. Справу чоловік виграв, але грошей з лікарки не взяв. Натомість запросив на побачення. Між молодими людьми зав’язалися стосунки.

Батьки Владислава Анатолійовича радо прийняли невістку у своєму домі. Не могли натішитися вибором сина. Тож в знак свого здобрення подарували молодим на весілля власну квартиру.

З дітьми подружжя не поспішало. Хотіли трішки пожити для себе. Коли набачилися вдосталь світу, досягли усіх можливих вершин на роботі, взялися за дитину. Народився у пари хлопчик Захар. Не могли вже зрілі батьки налюбуватися своїм чадом. З дитинства засипала його іграшками та подарунками. Не раз чули від знайомих та друзів, що неправильно виховують дитину, але не зважали на пусті балачки. Їм видніше, як власного сина виховувати. Потрібно балувати дітей поки можна, життя їх точно не побалує.

Попри таку вседозволеність та заможність, Захар ріс досить тихим та сором’язливим хлопцем. Ніколи не вихвалявся статками батьків, ділився з друзями й захищав тих, кого ображають. Вчителі його хвалили. Казали, що хлопець має здібності до точних наук. Батько розраховував, що єдиний син піде його ж стопами й успадкує сімейний бізнес, але Захар обрав власну стежку. Після школи вивчився на архітектора.

Мати не заперечувала й навіть вмовляла чоловіка, щоб дав дитині спокій. «Нехай займається тим, до чого душа лежить. А як не вийде, ми допоможемо». Довелося Владиславу Анатолійовичу змиритися з вибором сина.

З кожним роком Захар все більше віддалявся від батьків. Спершу жив біля них, коли почав заробляти перші гроші, переїхав на орендовану квартиру. Телефонував чи не кожного дня, а потім дзвінки поменшали. Якщо почують його голос раз в місяць, то й з того радіють. До себе син батьків не запрошував. Вони поважали його особистий простір й не наполягали на візитах.

Останнім часом Наталя Олексіївна помітила, що Захар змінився. Став уважнішим, ніжнішим, частіше телефонує й говорить спокійно, без поспіху. Їй не важко було здогадатися, що син закохався. От тільки хто його обраниця? Чекати довго не довелося. Захар зателефонував до матері перед вихідними та попередив, що у неділю приведе на знайомство свою дівчину Олесю.

Батьки не знаходили собі місця. Два дні готувалися до зустрічі з невісткою. Прибрали квартиру, випрали тюль та штори, накупили дорогих продуктів. Склали меню, як у ресторані й навіть купили подарунок для дівчини сина. Наталя Олексіївна хвилювалася, чи хороша дівчина сину трапилася. Раптом її цікавлять лише гроші їхньої родини або вона вся така з себе. Одна з тих дівчат, що зациклені лише на собі та своїй зовнішності.

Тільки майбутня невістка переступила поріг їхньої квартири мати Захара зрозуміла, що вона сину не підходить. Тихенька, боязка, непримітної зовнішності та ще й без манер. Олеся вручила квіти й сказала:

-Здрасті! Рада з вами познайомитися.

Оте «здрасті» різало слух господині дому. Вона намагалася стриматися, але не вийшло:

-Доброго дня звучить набагато краще, погоджуєтеся зі мною?

-Да, канєшно. Доброго дня, мамо!

-Мене звати Наталя Олексіївна.

Олеся розгубилася й почала шукати порятунку у свого коханого. Захар відчув напруження між жінками, тому вирішив розрядити ситуацію:

-Сідаймо за стіл, ми голодні, як собаки.

Дівчина дивилася на столове приладдя й не розуміла для чого так багато виделок та ще й ніж. Хлопець помітив розгубленість своєї коханої, тому прибрав усе зайве й залишив біля неї одну виделку. Собі зробив те ж саме. Батьки здивовано дивилися на це дивакувате дівчисько. Чим вона могла привернути увагу їхнього сина?

За столом розмова не йшла. Наталя Олексіївна виправляла Олесю за кожним словом. Врешті-решт дівчина втомилася від постійних зауважень й взагалі замовкла. Розмову з батьками підтримував Захар. Він вирішив не тягнути кота за хвіст та сказати одразу:

-Ми збираємося одружитися через місяць.

-Так швидко, але ж ми навіть нічого не знали! – скаржилася мати.

-Мамо, а що тут знати? Олеся моя дівчина, ми зустрічаємося уже давно і я кохаю її. Не бачу жодних перепон, щоб не влаштувати весілля.

-Синку, тобі не здається, що ти поспішаєш. Можливо варто спершу пожити разом? – запропонував батько.

-Після весілля й житимемо.

Як не намагалися батьки переконати сина не робити поспішних вчинків, він не слухався. Через місяць зіграли весілля. Усі запрошені захоплювалися прекрасною парою наречених. Навіть мати й батько не стримували сліз. Після одруження діти деякий час жили біля них. Тоді Наталя Олексіївна змогла краще познайомитися з невісткою.

Олеся виявилася дуже працьовитою та хазяйновитою. Не встигли вони ще прокинутися, а дівчина сніданок подає. Та ще й такий смачний, що неможливо відірватися. На вихідних ні на хвилинку не присяде. Квартиру прибере, квіти поллє, за продуктами сходить. Та ще й гроші брати відмовляється, все за свої купує. Працює на рівні з чоловіком, правда заробляє менше, але у Захара ніколи й копійки не попросить.

Помилялася свекруха стосовно невістки. Її син щасливий поруч Олесі та й вони з чоловіком її полюбили, як рідну доньку. На річницю весілля подарують молодим будинок. Хай мають власний куточок, так швидше їх онуками порадують.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Тільки майбутня невістка переступила поріг їхньої квартири мати Захара зрозуміла, що вона сину не підходить. Непримітної зовнішності та ще й із сільськими манерами. Олеся вручила квіти й сказала: – Здрасті! Оте «здрасті» різало слух господині дому.