Я народилась та виросла в Україні. Вищу освіту отримувала вже у франції, там і залишилась жити. Тут і зустріла свого чоловіка. Справжній француз. Наші відносини тривали досить довго, перед тим, як ми спланували вагітність.
Весь термін я ходила на роботу. Я працювала режисером, тому покинути свою команду не могла ніяк. Та і взагалі, мені подобалось працювати. Чоловік же мій працював стоматологом. Чесно сказати, ми хоч і кохали одне одного, проте часу побути разом було у нас завжди мало. Коли я була на восьмому місяці вагітності, чоловік поїхав у відрядження. На цілий місяць. Звісно, я засмутилась, адже потребувала його підтримки. Проте що вдієш.
Того дня в мене нічого не клеїлось на роботі, я дуже сильно втомилась, а потрібно було ще перевірити електронну пошту. Випадково я зайшла на пошту чоловіка. Першим листом мені відкрився чек з банку. Списання коштів з карти на два квитки на Мальдіви. Нище додані квитки на ім’я мого чоловіка та якоїсь Христини. Вже все було зрозуміло, проте я вирішила зачекати повернення чоловіка додому.
В день повернення, я видрукувала той лист, поклала на кавовий столик та спокійно поїхала на роботу. По обіді мала багато дзвінків від чоловіка. Ігнорувала всі. Ввечері, він намагався знайти собі виправдання, мовляв, то колега, а гроші за квитки фірма мала повернути. День був дуже тяжким та й вагітність добігала кінця. Просто відмахнулась від нього та пішла спати.
Зранку чоловік поїхав на роботу перший. Вирішила провідати його на роботі. Побачити його реакцію. Та як же вдало я приїхала. На підземній стоянці побачила свого судженого, який обіймав напевно ж ту Христину. Посигналила з авто, навіть не стала виходити, та відразу поїхала до адвоката, оформляти розлучення.
Мені ось просто незрозуміла логіка цієї людини. Ми взяли дім в кредит, та платимо його порівну. Дім, щоб будувати своє гніздечко, та ростити діток, яких він ніби так хотів. Я бігаю на роботу на останніх термінах вагітності, щоб ми могли собі дозволити трішки більше, ніж щось. А мій любий чоловік в цей час розважався зі своєю подружкою.
Мені стало так огидно й образливо, що й словами не передати. Нехай котиться тепер до своєї фрау. Приймати його назад я точно не буду. За побачення з дитиною подумаю, проте е теж навряд.
