Після того випадку ми не спілкуємося. Дочка жодного разу не заїкалася про обмін, хоча я знаю, що свекруха її намовляє. Ох і не пощастило ж мені зі сватами

Я ніколи нічого не шкодував для своєї дочки Анастасії. Вона у нас з дружиною була одна. Хоч ми й хотіли більше дітей, але не склалося. Змалечку старалися забезпечувати дитину усім необхідним, вона не знала відмови, проте й егоїсткою не росла.

Роки швидко збігли. Не встигли озирнутися, як Настя привела у дім свого хлопця, щоб повідомити, що одружується. Її обранець Степан, був роботящим та відкритим. Мав щирі наміри стосовно моєї дочки й що найголовніше – кохав Настю. Ми благословили дітей на щасливий шлюб й почали готуватися до весілля.

Зі сватами познайомилися лише напередодні урочистості. Не можу сказати, що вони мені сподобалися. Коли питання доходило до фінансів, ті аж синіли. Між нами була домовленість, що ми оплатимо весілля навпіл. Та довелося нам з дружиною заплатити практично за все, бо батьки нареченого: «Не розраховували на такі витрати».

Дитина не відповідає за поведінку батьків. Тож до Степана ми нічого не мали й прийняли зятя у родину, як рідного. Що таке молодість я добре пам’ятав. Коли хочеться пожити для себе, гарно одягатися, подорожувати, а потрібно думати про майбутнє й забезпечувати родину. Мені хотілося допомогти донечці й сину, тому, порадившись з дружиною, вирішили купити молодому подружжю квартиру.

Деякі заощадження у нас були. Продали своє авто та дачу й доклали до загальної суми. Купили дітям невеличку однокімнатну квартиру. Думаю, як старт, цілком згодиться. Діти були нам невимовно вдячні, а свати образилися, бо ми не порадилися й не повідомили їм про свої плани.

Мені до того було байдуже. Я робив це для своєї дитини, а не для вихваляння. Діти жили окремо, мали власний куточок й могли не перейматися про майбутнє. Ми чекали на новину про поповнення, але вони не поспішали радувати своїх батьків.

На жаль, мене спіткало горе. Захворіла моя кохана дружина, а згодом покинула наш світ. Через декілька років, коли емоції вляглися й не так боліло, свати заявили, що я повинен віддати свою трикімнатну квартиру дітям, а натомість переїхати в їхню однокімнатну. Можливо я й сам планував це зробити, але коли мене ткнули в це носом – будь-яке бажання зникло. Мало того, просили мене не діти, а вони. Що я їм взагалі винен?

Тоді запитав, чому б їм не помінятися. Вони теж живуть у більшій квартирі й могли б розмінятися. Я не був би проти такого вчинку, натомість підтримав би їх. Бачили б ви їхні вирази обличчя. Після того випадку ми не спілкуємося. Дочка жодного разу не заїкалася про обмін, хоча я знаю, що свекруха її намовляє. Ох і не пощастило ж мені зі сватами.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Після того випадку ми не спілкуємося. Дочка жодного разу не заїкалася про обмін, хоча я знаю, що свекруха її намовляє. Ох і не пощастило ж мені зі сватами