Після розлучення єдине, що мені залишилося, наш перший старенький автомобіль. Це єдина власність, що була оформлена на мене

Мені 44 роки. Мій чоловік вчора заявив, що знайшов іншу. Його нова пасія молодша, красивіша й більше його приваблює. Для мене місця не залишилося, тож він подає на розлучення.

Двадцять років шлюбу пішли коту під хвіст. За ці роки ми так і не змогли стати батьками. Усе наше майно було записане на чоловіка. Він мав власну фірму й чималий рахунок у банку. Я ж не мала нічого, окрім втрачених років та молодості.

Після розлучення єдине, що мені залишилося, наш перший старенький автомобіль. Це єдина власність, що була оформлена на мене. Роботу я також втратила, бо працювала на фірмі чоловіка. Життя у місті стало неможливим, тому довелося повернутися в село. Там у мене залишилася хатина від бабусі.

Односельці поставилися до мого повернення з особливою радістю. Як же приємно бачити невдачі інших людей. За моїми спинами перешіптувалися, а я не знала куди себе подіти від сорому. При чому розмови були не з найкращих. «Свого часу перспективна красуня на старості років повернулася у село доживати років».

Мені так хотілося втерти усім їм носа та довести, що я і без чоловіка можу багато чого досягти. Тільки як це зробити, коли у селі роботи немає, а у місто немає з чим повертатися. Тоді я вперше задумалася про заробітки. Багато жінок з нашого села давним-давно почали їздити за кордон. Так, знаю, що робота там важка й ставлення не надто гарне. Та хіба зароблені гроші не компенсують усі ці незручності.

Вирішила, що таки поїду. Отримаю розрахункові з попередньої роботи. На них оформлю усі необхідні документи й поїду шукати кращого життя. Про свої плани розповіла своїй кумі та найкращій подрузі Світлані, але вона поставилася до мого плану скептично. Мовляв, у мої роки уже пізно розпочинати життя з чистого аркуша. Здоров’я не те, мови не знаю, знайомих немає. Куди я зібралася?

Тієї самої думки дотримувалася й моя старенька мати. Вона категорично була проти моїх закордонних поїздок. Почала розповідати страшні історії про зникнення українців. Ще більше про те, що їх грабують або на самій фірмі обманюють й не виплачують кошти. Ну я її розуміла, скільки б мені не було років для мами я завжди мала дитина.

Я довго міркувала над тим, як краще вчинити. Поспілкувалася зі знайомими, які вже не один рік працювали за кордоном. Розпитала про саму роботу, умови життя, заробітну плату. Ніхто не розказав мені нічого жахливого. Роботи багато, відпочивати немає коли. Після відробленої зміни ноги просто відвалюються й спина невимовно болить. Та коли отримуєш розрахункові, забуваєш про всі незручності.

Поки у мене є час прийняти рішення, але все ж я більше схиляюся до того, що треба ризикнути. Мені все одно уже нічого втрачати.

 

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

5 × один =

Після розлучення єдине, що мені залишилося, наш перший старенький автомобіль. Це єдина власність, що була оформлена на мене