Я ніколи не виїжджала за межі свого села. Тут минуло моє дитинство та юність. Ходила до школи, навчалася як могла. Не була ні відмінницею, ні двієчницею. Вільний час проводила вдома, допомагала батькам по господарство. Інколи виходила ввечері до друзів, ходили разом на дискотеку. Хлопця у мене не було та й не хотілося. Адже я була серйозно налаштована на навчання.
Після випускного пробувала вступити у декілька вишів. Вибирали з того, куди брали на державну форму навчання. Перед початком навчання батьки привезли мене в місто, допомогли розкласти речі й наказали бути гарною дівчинкою. У кімнаті зі мною жила ще одна дівчина – Роксолана. Вона була дуже весела та енергійна. Не хотіла сидіти на одному місці, постійно тягнула мене з собою.
Завдяки своїй новій подрузі я швидко призвичаїлася до нового місця. Уже не боялася переходити вулицю чи йти до супермаркету. Якось Роксолана була зайнята, тож я пішла у місто сама. Сталося це напередодні зимових свят. Все довкола було таким красивим та новорічним: іграшки, гірлянди, ялинки, подарунки. Я так захоплено роздивлялася все це, що не помітила хлопця перед собою й буквально збила його з ніг.
Він теж мене не помітив, бо дивився в телефон. Від зіткнення дорогий гаджет випав з його рук й розбився. Я так сильно злякалася. Навіть уявити не могла скільки може коштувати той телефон. Щоб не довелося розплачуватися за свою незграбність, стала перепрошувати й швидко втекла з місця злочину. Хлопець щось кричав мені у відповідь, але я вже не чула.
Декілька днів ходила сама не своя. Уявляла, як він йде до поліції й розповідає, що я втекла з місця пригоди. Тож зараз мене розшукують, щоб змусити відповісти за діяння. Коли розповіла про свої здогадки Роксолані, вона лише голосно розсміялася. Заспокоїла мене й пояснила, що таке може траплятися чи не кожного дня. Хлопець сам винен, що не дивився під ноги.
Мені стало легше, тож я продовжила зосереджуватися на навчанні. Поки одного разу не побачила того самого хлопця біля нашого університету. Він шукав когось у натовпі і я почала молити Господа аби не мене. Швиденько розвернулася й попрямувала в іншому напрямку. Раптом відчула як хтось торкається мого плеча й просить зупинитися.
Переді мною стояв той самий хлопець, якому я розбила телефон. Він дивився на мене з цікавістю, а коли я знову почала перепрошувати – посміхнувся:
-Я не збираюся вимагати в тебе компенсації. Заспокойся. Ти навіть не уявляєш скільки телефонів я розбив за останній місяць. Уже декілька днів тебе шукаю, щоб відати ось це.
Він простягнув мені підвіску у вигляді янгола, подарунок батьків на день народження.
-Я й не помітила, що загубила її. Дякую!
Потягнулася аби забрати свою річ, але хлопець різко заховав її за спину й поцілував мене. Поки я оговтувалася від того, що сталося, він продовжив:
-Я Сергій, твій майбутній чоловік. Хочеш сьогодні розвіятися?
Не знала, що відповісти на його пропозицію. В голові постійно вертілися слова «майбутній чоловік».
-Мовчання – це знак згоди.
Ввечері Сергій забрав мене біля гуртожитку й повіз на озеро. Дістав з машини плед, подушки та їжу. Ми вечеряли при вечірньому небі, а потім вляглися на землю й дивилася, як з неба падають зорі. Я захоплено спостерігала за цим видовищем, не помічаючи, що хлопець захоплено спостерігав за мною. Коли наші погляди зустрілися, він знову мене поцілував.
-Ти така кумедна, коли розгублена. Я тебе не ображу, не хвилюйся.
Так ми почали зустрічатися, а через два місяці Сергій привіз мене на знайомство зі своєю матір’ю та сестрою. Батька у нього не було, я не стала допитувати чому.
Мені так хотілося сподобатися рідним Сергія. Хлопець був мені небайдужим, тому я розуміла, що від нашого знайомства багато чого залежить. Та мої старання виявилися марними. Висновки про мене були зроблені ще задовго до зустрічі.
Мати хлопця без церемоній одразу напала на мене:
-Думаєш корчиш з себе невинну овечку, та й мій син розстелиться перед тобою. Я прекрасно знаю про твої наміри. Прописки ти не отримаєш й про Сергія навіть не мрій.
На моїх очах з’явилися сльози. Сірожа почав заспокоювати свою маму, між ними виникла суперечка. Тим часом до мене підійшла сестра хлопця й додала:
-Як така селючка могла сподобатися моєму братові. Ти хоч у дзеркало дивишся, стр _ашило?
Я вибігла з того дому вся в сльозах. Сергій мене не покинув й пішов слідом. Не зважаючи на заборону матері, ми одружилися. Своїм батькам я теж нічого не розповіла, бо знала, що вони відмовлятимуть. Скажуть, що спершу потрібно закінчити навчання.
Жили ми щасливо й безтурботно. Сергій орендував квартиру, у нього були гроші й робота. Я продовжувала навчатися. Все змінилося, коли я зрозуміла, що вагітна. Сірожа попередив, що не готовий бути батьком й оплачувати потреби дитини. «Ти повинна від неї позбутися. Гроші можеш взяти у шухляді». Того вечора він пішов з дому, а повернувся лише за кілька днів з порогу запитуючи, чи я владнала проблему.
Мої мрії про щасливу родину були зруйновані вщент. Я зібрала свої речі й поїхала у село до батьків. Вдома про все їм розповіла. Думала, що мене сваритимуть й батьки теж накажуть позбутися дитини. Проте рідні мене підтримали й обіцяли допомогти з немовлям.
Після народження доньки я подала колишнього чоловіка на аліменти, але його дорога матуся купила експертизу, згідно з якою виходило, що дитину я нагуляла й вона не від Сергія. «Язичок збреше, а личко покаже» – Соломійка викапаний батько, проте я навіть рада, що ми не маємо нічого спільного з тим негідником.
Навчання я закінчила, батьки допомогли. Зараз повністю присвятила себе материнству. Коли Соломія підросте, ми поїдемо жити у місто, влаштуюся на роботу орендуватиму квартиру й усе в нас буде добре.
