Переживала, що діти з легкістю вчинять так, як п _омсту за своє дитинство. Можливо, навіть не розуміючи того самі.

Який мій найбільший страх? То, певно, в старості лишитись нікому непотрібно. Сам на сам зі своїми проблемами хворобами та нескінченними рахунками за комунальні платежі та ліки.

Я виховувала самостійно троє дітей. Чоловіка не мала, бо завагітніла по дурості бувши ще в дев’ятому класі. Коли повідомила про це своєму хлопцю, він кудись подівся, як вода з калюжі в жаркий день. .потім мене чекав ще один сюрприз, я носила під серцем відразу трьох діток. Хоч би що там було, батьки сказали залишати малюків, та обов’язково повідомити про вагітність батьків хлопця. Було невимовно соромно і перед моїми батьками й перед його. Проте, справа вже зроблена, немає куди відступати.

Як не дивно, родина хлопця осудила його вчинок, та допомагала мені чим могла. Це значно полегшило ситуацію. Я змогла нормально закінчити школу та університет. Поті знайшла роботу в прокуратурі за спеціальністю. Справи йшли добре завдяки підтримці. Через свій вік та кучу справ, які на мене навалились, з дітьми я бачилась мало. Про що невимовно жалкувала та жалкую зараз. Проте це була наша жертва для повноцінного майбутнього для кожного з нас.

При кожній зустрічі, коли дітки підростали, я повторювала мов мантру чому я мушу поїхати. Важко було. Кожен раз зі сльозами. Так і проминув час. Блискавично та водночас дуже повільно.

Зараз мої діти вже в тому віці, коли на часі будувати свою родину. І найбільше, що мене лякає, що вони забудуть про мене. Скажуть, що не мають часу, чи вони будують своє життя. Щось із того, що я колись казала їм.

А нещодавно мене зустріла на вулиці знайома. Вона ще додала жару у вогонь. Скептично так запитала “а діти до тебе в гості приходять? Ну ось купиш кожному по квартирі і шукай вітра в полі, кому ти тоді будеш потрібна?”.

Вона хоч і завжди така злостива була, проте ці слова мене зачепили. В глибині душі я сама цього боялась, але не озвучувала. Страх був, що діти з легкістю вчинять так, як помсту за своє дитинство. Можливо, навіть не розуміючи того самі.

Звісно, я неодноразово намагалась надолужити втрачені роки, проте куди там братись. Час назад не відмотаєш. В мене хоч і є кошти, дякувати старанням змогла трішки накопичити собі на пенсію, проте які гроші будуть потрібні, коли ти сам? Одинокість анулює все, що ти маєш.

В двері подзвонили. Хто б то міг бути? Гостів не чекала. Я відчинила. Діти. Каменюка з серця впала та розсипалась в дрібний пісок. Вони мене вибачили. Зрозуміли, що я була вимушена так зробити. Які в мене чудові діти!

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

одиннадцать + шестнадцать =

Переживала, що діти з легкістю вчинять так, як п _омсту за своє дитинство. Можливо, навіть не розуміючи того самі.