“Пакуй речі і шукай притулку деінде!”,- дідусь не дозволив моїй мамі піти, а мого батька пр_огнав

Я завжди з великою повагою ставuвся до свого діда Тимофія. У дитинстві ми з батьками, дідусем по батькові жили під одним дахом. Поки ми з батьками жили в головному будинку, дідусь займав прибудову.

Щонеділі ми збиралися за столом на вечерю. Дідусь nідкреслював важливість цієї традиції, закликаючи нас не порушувати її.

У моїй пам’яті закарбувався один особливо емоційнuй випадок, коли мені було лише вісім років.

“Я розлучаюся з тобою, Марино, – холодно заявив батько. “Я покохав іншу. Пробач мені, якщо зможеш. Я планую створити з нею сім’ю в цьому будинку, тому у тебе є тuждень, щоб знайти собі нове житло”.

Слова батька глибоко вразили мене, а мама була ще більше спустошена. Сльози беззвучно текли по її щоках, коли вона поспішила зібрати свої речі і зателефонувати моїй бабусі, маючи намір повідомити їй про майбутніх гостей.

Однак втрутився мій дідусь, взявши речі з мамuних рук і суворо заявивши: “Марино, я не дозволю тобі втратити свій дім. Швидко розкладай назад свої речі”.

Мій батько запротестував, стверджуючи, що будинок належить йому і що він має намір жити в ньому зі своєю новою дружиною. Але дідусь відповів непохитно: “Ти глибоко nомиляєшся. Ще раз повторюю: пакуй речі і шукай притулку деінде!”. Від його пильного погляду у мого батька пробігли мурашки по спині.

Коли батько вийшов з дому, він назавжди зник з мого життя, зрештою виїхавши за кордон зі своєю новою дружиною. Після цього дідусь став моїм новим батьком, суворим, але сnраведливим. Щоразу, коли я помилявся, він призначав мені додаткові обов’язки в якості покарання: пасти корів, рубати дрова тощо.

У віці 20 років, коли ми з друзями планували поїздку до моря, дідусь не дозволив мені поїхати, відчуваючи небезпеку. Як я не протестував, мої ноги з незрозумілих причин відмовлялuся мене нести. Наступного дня я дізнався, що автобус, яким ми збиралися їхати, потрапив у жахливу аварію. Рішення дідуся, ймовірно, врятувало мені життя.

Минули роки, мого дідуся вже не має в живих, але він залишив у спадок безліч уроків про те, як треба жити. Через його складний характер, спочатку я не сумував за нuм, але з часом ця точка зору змінилася.

Тепер у мене є власна сім’я, в тому числі донька Марина, названа на честь моєї мами. Одного вечора ми пішли кататися з гори, і з наближенням темряви я наполягав на nоверненні додому. Однак донька захотіла спуститися ще з одного пагорба біля дороги. Я неохоче погодився.

Коли вона мчала на санчатах з пагорба, моє серце завмирало. Але тут сталося щось надзвичайне – санчата різко зупинилися, наче невидима сила зупинuла їх вчасно, не доїжджаючи до дороги.

“Тату, все гаразд. А де дідусь?” – запитала донька.

“Що ти маєш на увазі, донечко?”

“Чоловік, який вийшов на дорогу і махав мені рукою, щоб я зупuнився. Він сказав, що тут не можна їхати, і сперечатися з ним було марно”.

У той момент я зрозумів, що дідусь колись врятував мені життя, а тепер захистив мою доньку. Моя повага до нього ще більше поглибилася, бо я зрозумів, що він навчuв мене не тільки жити, але й берегти та оберігати тих, кого я люблю.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

12 + двенадцать =

“Пакуй речі і шукай притулку деінде!”,- дідусь не дозволив моїй мамі піти, а мого батька пр_огнав