Остап Васильович розповів, як Люда обманом змусила його підписати документи на квартиру. Тільки він це зробив, вона викликала бригаду санітарів і його привезли у це місце. Ось уже місяць, як до нього ніхто не навідується

Коли ми з чоловіком переїхали жити на власну квартиру, у нас не було абсолютно нічого. Вклавши усі свої заощадження у житло, ми навіть не мали змоги купити посуд чи постільну білизну. Я уявити не могла, як нам вдасться пережити цей важкий період. Саме тоді на допомогу прийшов наш сусід Остап Васильович.

Дідусь прийшов знайомитися ще у перший день. Приніс із собою пирога та наливки. Сказав, що це його власне виробництво. Сусід був таким привітним та добрим, що я сама не зрозуміла, як наскаржилася йому на сімейні проблеми. Остап Васильович слухав уважно, лише зрідка коментуючи почуте. Порадив не перейматися дрібницями, адже усі труднощі тимчасові й щиро радіти тому, що маю.

Наступного дня на нас чекав приємний сюрприз. Остап Васильович знову завітав в гості. Приніс нам картоплі, моркви, цибулі, буряка. Баночку меду із власної пасіки та свій фірмовий пиріг. До всього вручив мені подарунок:

-Не гоже мені було приходити без подарунка. Ось виправляюся. Це вам на новосілля.

У гарно запакованій коробці був красивий посуд.

-Ой, що ви! Не потрібно було витрачатися!

-Мені не важко. Моя дружина любила посуд, тому я, вважайте, спеціаліст у цій справі. На кожне свято купував їй щось із тарілок чи чашок.

Я запросила дідуся на чай. Цього разу ми говорили про життя. Старенький розповів, що вже чотири роки, як живе сам. Дружини не стало раптово, він її дуже кохав, тому до цього часу так і не змирився, що її більше немає.

Остап Васильович має дорослого сина та онучку. Дмитро зі своєю родиною живе окремо. До нього навідуються не часто, але він не сердиться. Сам був молодим, розуміє, що у сина свої клопоти. З невісткою вони не надто ладнають. Онучка Людмила дуже красива дівчина. Закінчила школу з золотою медаллю, вступила до університету.

Вона здібна ще з дитинства. Завжди проявляла інтерес до всього нового. Якщо їй щось сподобалося, то вона робила все, щоб отримати цю річ собі. Остап Васильович зізнався, що онучку любить, але вважає – батьки її надто розпестили. Дівчині достатньо приємно посміхнутися та виразити любов татові чи мамі й вона отримає все, що забажає.

За таким принципом вона живе ще з дитинства. Дідусь єдиний, хто не піддавався на її чари. Мабуть, тому вони не надто ладнають. Зустрічаються лише на великі свята. Решту часу Люда навіть не згадує про його існування.

Ми говорили про свої сім’ї дуже довго. Я й не помітила, як надворі потемнішало й з роботи повернувся чоловік. Остап Васильович подякував за гостину й поспішив додому. Я відчувала у цьому чоловікові щось рідне та знайоме. Мій дідусь помер, тож я не мала змоги ось так по-домашньому сісти за стіл й під чашечку чаю поговорити про все, що турбує.

Відтепер Остап Васильович став постійним гостем у нашому домі. Я часто запрошувала його на вечерю. Інколи сусід кликав нас до себе. Влітку старенького вдома практично не було. Весь вільний час він проводив у себе на дачі. Ми приглядали за його квартирою. Інколи мій чоловік відвозив старенького в село аби забирав у місто.

Рідного сина Остапа Васильовича й бачила лише один раз. Якось старенькому стало погано. Він не прийшов до нас вечеряти, тому я одразу запідозрила щось не ладне. Пішла перевірити чи все в порядку й застала діда без свідомості. Викликала швидку, у телефоні дідуся знайшла номер сина, зателефонувала й про все розповіла.

Додому Остап Васильович повернувся через два тижні. Я зайшла провідати сусіда, тоді й зустрілася з сином. Чоловік він приємний, добрий. Мав очі батька, а от невістка ще той подаруночок. Дочка від неї далеко не втекла. Син подякував мені за турботу про батька й попередив, що тепер за ним приглядатиме Людмила, онучка. Ця ідея не надто сподобалася Остапу Васильовичу, але ж не міг він відмовитися від допомоги рідних.

Люда переїхала жити до дідуся. Я декілька разів приходила до них в гості. Приносила Остапу Васильовичу бульйон, пекла пиріг за його рецептом. Він був радий мене бачити, а от Люді ці відвідини не подобалися. Якось вона прямо мені сказала:

-Перестань сюди шастати, чи може поставила око на квартиру діда?

-Навіщо ти так? Я просто хвилююся за твого дідуся.

-За своїх рідних хвилюйся, а сюди більше не пхайся!

Мені було прикро таке чути. Дівчина з вигляду дійсно була справжньою красунею, а от душа її гнила. Правду казав Остап Васильович. Я все ж вирішила на деякий час припинити свої відвідини та дарма. Через місяць тиші у квартирі сусіда почалися гулянки. Веселий сміх, гамір, гучна музика. Людмила влаштовувала вечірки для своїх  студентських друзів. Я хвилювалася за здоров’я старенького. Одного разу не витримала й вирішила поговорити із сусідкою.

-Не соромно тобі, Людо? У тебе дідусь старенький, хворий, йому відпочинок потрібен, а ти таке влаштовуєш!

-Про діда я подбала. Він зараз у надійних руках, а квартира тепер належить мені, тож я можу робити з нею, що заманеться.

Я зрозуміла, що Люда віддала Остапа Васильовича у будинок для літніх людей. Невже її батько дозволив таке вчинити з дідусем? Мені будь-що потрібно було знайти старенького доброго сусіда. Через знайомих я зуміла довідатися, куди саме відправили Остапа Васильовича. Того ж дня поїхала його провідати.

Дідусь схуд, дивився на мене пустими очима. Я хвилювалася, що через велику кількість таблеток, він мене не впізнає. Та коли погляд Остапа Васильовича нарешті сфокусувався на мені, він посміхнувся.

-Моя мила сусідка прийшла мене провідати.

Я кинулася його обіймати:

-Як же я за вас хвилювалася! Що сталося?

Остап Васильович розповів, як Люда обманом змусила його підписати документи на квартиру. Тільки він це зробив, вона викликала бригаду санітарів і його привезли у це місце. Ось уже місяць, як до нього ніхто не навідується.

Я була страшенно розлючена й вирішила все виправити. Пообіцяла Остапу Васильовичу повернути його додому й поспішила назад. Вдома порадилася з чоловіком. Ми мали гроші, що відкладали на ремонт у квартирі, але це може зачекати. Взяли заощадження й найняли гарного адвоката. Він зумів довести, що дідусь підписав документи, коли був не при пам’яті. Люда втратила свої права на квартиру й того ж дня з’їхала.

Остап Васильович повернувся додому, радісний та спокійний. Після того випадку зі своїми рідними старенький не спілкується. Ми підтримуємо його в усьому, допомагаємо й тепер разом їздимо працювати на дачу. Я рада, що він є у нашому житті.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

13 + два =

Остап Васильович розповів, як Люда обманом змусила його підписати документи на квартиру. Тільки він це зробив, вона викликала бригаду санітарів і його привезли у це місце. Ось уже місяць, як до нього ніхто не навідується