З Ростиком ми довгий час були друзями. Могли довірити один одному будь-які таємниці. Радилися, багато розмовляли й просто розуміли один одного без зайвих слів. Через певний час наша дружба переросла у дещо більше. Я зрозуміла, що закохана, коли Ростик розповів про свою дівчину. Її звали Марія і за його словами, вона була найкрасивішою у світі.
Коли він нас нарешті познайомив, я зрозуміла, що втратила свій шанс. Дівчина дійсно була красивою, до того ж доброю та розумною. Чим більше часу вони проводили разом, тим менше у мене було можливості бачитися зі своїм другом. Якось Ростик зізнався, що Маша його ревнує до мене, тому й проти нашого спілкування.
Ми віддалилися. Я почувала себе розбитою та покинутою. Хотілося відплатити йому тим же. Знайти когось, щоб він відчув те ж саме. Правда шукати не довелося. Ростик сам прийшов до мене й зізнався, що розірвав стосунки з Машею. Коли я запитала чому, він нічого не відповів, натомість поцілував мене. Так ми почали зустрічатися.
Наше кохання пережило багато випробувань. Перевірку часом, стосунки на відстані, безробіття, проте ми залишилися разом. Після одруження придбали квартиру й стали налагоджувати спільний побут. Спершу все було прекрасно. Зустрічі з друзями, гулянки, поїздки, походи до ресторану, подорожі у нові країни. Та чим більше ми були разом, тим сильніше нас затягувало у побутову рутину.
З активної та веселої дівчини я перетворилася на куховарку та прибиральницю. До того ж сталося це самовільно. Чоловік більше не запрошував мене на побачення, не дарував квіти. Та й уваги особливо не приділяв. Я не можу сказати, що Ростик збайдужів. Ми взяли квартиру в іпотеку, тож він дуже багато працював, щоб швидше виплатити борг. На роботі втомлювався, тому гулянки з друзями, походи кудись його мало цікавили. Після роботи хотілося просто лягти у ліжко, закрити очі й виспатися.
Хоч з однієї сторони я це розуміла, та з іншої почала на нього гніватися. Мене дратувало, що він пізно повертається з роботи. Дратувало, що не приділяє мені належної уваги. Кожного разу, коли я пропоную десь розвіятися – він відмовляється, це теж мене дратувало. Ми почали багато сваритися. Я сама затівала конфлікт, а потім ще декілька днів сердилася на Ростика. Він першим ішов на примирення, хоч і не був ні в чому винен.
Останнім часом я думаю про розлучення. Ця буденність мене вбиває. Ми ще молоді, тож можемо розпочати нове життя один без одного. Кожного ранку я починаю день з думками про це. Був недільний ранок, єдиний день у тижні, коли можна виспатися. Проте Ростик розбудив мене з самого ранку, тому що хотів влаштувати якийсь там сюрприз.
Я розгнівалася та накричала на нього. Слово за слово ми почали сваритися. Почалося з дрібниці, а закінчилося тим, що я взяла свої речі й пішла прогулятися. В голові роїлися мільйони думок. Не пам’ятаю куди я прямувала, але останнє, що побачила яскраве світло фар. Я приходила в себе уривчасто. Постійно кликала Ростика, а потім відключилася.
Знайомий голос кликав мене до себе. Я не могла відкрити очі. Повіки здавалися такими важкими. Коли нарешті зуміла це зробити, побачила перед собою чоловіка. Він був весь заплаканий, тримав мене за руку та посміхався.
-Як же ти мене налякала. Я кохаю тебе.
Тієї миті я зрозуміла, що всі мої образи не мають жодного значення. Моє прагнення спробувати щось нове та розлучитися – сміховинне. Я кохаю Ростика й дуже прикро, що зрозуміла це, коли опинилася на межі життя та смерті.
З лікарні ми повернулися щасливими. Адже на нас чекав приємний сюрприз. Лікар повідомив, що я вагітна. Дякувати богу, з дитиною нічого не сталося, коли я потрапила під колеса автомобіля. Тепер ми розпочинаємо новий етап свого подружнього життя. Більше ніяких сумнівів та суперечок.
