Ми з дружиною обожнювали відпочивати у горах. Кожного року з нетерпінням чекали на вихідні чи відпустку, щоб насолодитися улюбленим місцем. Що цікаво, попри те, що ми були тут безліч разів, кожного разу хотілося повернутися. А емоції та враження переповнювали так, ніби ми вперше бачили всю цю красу.
Підрахувавши, скільки ми витрачаємо на одну таку поїздку, вирішили, що буде вигідніше купити в горах власне житло. Звісно, ціни там на нерухомість захмарна, але воно того варте. У нас були певні заощадження та їх би не вистачило. Довелося продати квартиру та автомобіль. Через кілька місяців оформлення документів ми стали повноправними мешканцями будиночка в горах.
Не передати словами, яку красу ми спостерігали кожного дня з вікон свого будинку. Це місце вартувало усіх грошей світу. Особливо захоплювали тиша та спокій довкола. Ніяких шумних людей, автомобілів, колотнечі. Тільки ти й природа.
Коли наші рідні та друзі дізналися про нашу покупку, одразу почали напрошуватися в гості. Люди ми виховані та гостинні. Тому влаштували новосілля. Зібрали близьку компанію й гарно відмітили. Втамувавши цікавість гостей, вирішили, що більше не матимемо з ними проблем. Та деякі вирішили, що можна відпочивати на халяву ні за що не плативши.
До нас почали з’їжджатися з різних куточків країни, ніби то в гості, а насправді щоб відпочити та розважитися чужим коштом. Ми люди не дурні й це прекрасно розуміли. Оскільки слова не діяли на непроханих гостей, доводилося братися за діло. Я буквально виштовхував рідню чи друзів із нашого дому та вказував вбік готелю. Ми стільки часу йшли до своєї мрії, пожертвували кар’єрою та перевагами міста не для того, щоб хтось псував нам наше життя.
Більшість на нас ображалися та не хотіли спілкуватися. Та були такі, хто поставився до нашого рішення з розумінням. Мабуть, люди просто поставили себе на наше місце й уявили, як воно, практично кожного місяця зустрічати у своєму домі гостей. Ну кому б сподобалося таке життя?
