Нам жилося ой як скрутно. Ми з чоловіком ростили малу дитину. Роботу коханий втратив, бо його фірма припинила діяльність в нашій країні на деякий час, до того ж вона не звільнила співробітників, щоб не виплачувати їм кошти, а відправила у безстрокову відпустку власним коштом. І воно так, ніби роботу й маєш, та толку від неї, як із козла молока. Чоловік перший час підпрацьовував по шабашках, виконував разову роботу із мізерною оплатою. Та ми могли купити хліба та памперси дитині, тож й на тому дякую. Наш малюк був на грудному молоці, тож я вийти на роботу не могла так точно ще два роки, мабуть, можливо трішки менше.
Коштів катастрофічно не вистачало, тому чоловік пішов вже на першу ліпшу роботу, яку йому запропонували – касир в супермаркет. Так, робота не фонтан, та гроші хоч такі – стабільні. Проте, навіть із тим, що чоловік знайшов роботу, трішки легше в фінансовому плані стало, у нас відносини почали заходити в глухий кут, аж поки одного дня мене не повідомили про розлучення.
Чесно, я спершу не повірила. Мене кидають. А чому? За що? Я не підтримувала чоловіка, коли той плакав ночами, бо не має роботи? Чи, можливо, пиляла його, що грошей в родині немає, їмо раз чи два на день картоплю пусту? НІ, жодного разу! І от така мені дяка… На нервах у мене зникло молоко. Доводилось купувати суміш. Перший час допомагала мама моя, та з пенсії багато не купиш. Вирішила я йти на роботу. Тепер годувальником в родині була я. Покладатись на когось не було можливим. Навіть якщо в мене колись буде новий чоловік, фінансово я буду намагатись бути незалежною. Хто знає, що там в голову стукне.
Мені довелось йти на завод пекти булочки та хліб. Так, на перший погляд, робота не така й важка, та коли на ногах у дві – три зміни, все змінюється. Та я не мала вибору. Дитина потребувала фінансів, я також. Мені ей тридцяти немає, відмовлятись від життя навіть і не подумаю.
На тому заводі за станками у мене минуло чотири роки. Син вже навіть в школу скоро піде. Дні летіли, а в мене нічого не змінювалось. Аж поки дівчина, з якою я постійно попадаю на одну зміну сказала, що їде з країни. Куди та що буде далі робити – не знає. Мені так заздрісно відразу стало. Чому всі можуть таке собі дозволити, а за мене обрали моє майбутнє?! Не довго думаючи, я вирішила поїхати з нею. За дитиною нехай її батько дивиться. Аліменти платити не дуже поспішає, тож нехай хоч радощі батьківства відчує!
Того ж дня я написала заяву на звільнення, купила дві дорожні валізи – одну для себе, іншу дитині. Завезла сина батьку і нехай розбирається. Ну, чоловік був шокованим. Його квартира була однокімнатною, просторою та не дуже доглянутою.
– Ось, твій син. Доглядай. Не думай, що бути батьком – це жити окремо та навіть не думати, поїв твій син сьогодні чи ні. Вперед, в тебе є можливість відчути батьківство повною мірою.
Я гепнула дверима та поїхала на вокзал. Там мене вже чекала моя знайома. Їхали ми спершу до Польщі, а далі як вже складеться. В гаманці в мене лежало всього сотня злотих ти сотня доларів. На довго не вистачить. Поки їхали в автобусі, я шукала дорогу та умови, де мені простіше всього буде облаштуватись. В Польщі Спершу вирішила поїхати на ферму полуниці, трішки заробити, а потім в глиб Європи.
Після Польщі та полуниці отримала запрошення на завод по виробництву косметики в Німеччині. Там я й осілась майже на сім років. За весь цей час із сином спілкувалась тільки по відеозв’язку. Він вже так виріс. Вимушено і з чоловіком спілкувалась, він потеплішав до мене, постійно просив вибачення що кинув мене в такій скруті, із дитиною без грошей. Егоїстом був. Я розуміла, до чого він вів, та повертатись у ті відносини навіть і не думала! З мене вистачило ще тоді!
Нещодавно син мені сказав, що ображається на мою вічну відсутність. Мовляв, у всіх мами в школу приходять на свята, допомагають з уроками, на вихідних в торгових центрах смаколики їдять, а він сам. В мене аж серце защемило. Мені стало соромно, що я так багато часу приділили собі, та навіть осмілилась завести відносини. По правді, повертатись на батьківщину знову жити я не хочу. Мій рівень життя тут та там абсолютно різні! Гадаю, буде краще, якщо я малого до себе в Німеччину заберу. Буде тут до школи ходити, й університети гарні тут є. Зі своєю теперішньою зарплатнею я запросто все осилю самотужки! Не хочу, аби син мені говорив, коли виросте, що я йому не дала материнської любові, обділила увагою та всіляке таке. Нехай я навіть куплю йому квартиру, машину та буде мати кармани грошей. Краще нехай він має їх тут, біля мене! Все ж егоїстично було народити дитину, пожити із нею трішки, підростити, а потім згадати про власні амбіції та втекти геть із країни, ніби нічого й не було. Так, я відправляла малому сумки речей, смаколиків, гроші на рахунок батька, та це нічого в порівнянні із відсутністю рідної мами поряд. Можливо, навіть достойного батька зможу йому дати. Адже його біологічний такий собі. Пішов відразу, як тільки но складніше стало. Слинтяй! Аж бридко, коли думаю про нього.
