Офіційно ще в шлюбі, та живемо окремо. Вона навіть не захотіла нічого розділяти між нами. Навіть грошей не взяла, щоб винайняти собі житло.

Мені вже вісімдесят років, а може й більше. Не пам’ятаю вже толком. Пам’ять давно не та, та і не рахував я ніколи. Просто жив, поки є можливість. Точніше, як жив, я просто біг. Біг в погоні за грошима, дорогими речами та часом безглуздими. Я просинався разом із сонцем, приводив себе до ладу, та біг заробляти гроші. Мені було все одно, що в мене вдома дружина, та діти, які мене могли не бачити по місяцю, а то й більше. Я приходив додому, для мене дім та родина – святе. Проте це було пізньої ночі, а йшов – зрання. Інколи мені дзвонила дружина, та просила приїхати хоч на пів години додому, пообідати, щоб діти мене побачили. Я погоджувався, але частіше всього йшов на якусь зустріч, яка мені здавалась важливішою від обіду вдома.

Я заробляв гроші, та гадав, що так буде краще для родини. Ось я їм зможу купити дорогу путівку на море, кожному новий телефон, дружині нову прикрасу, і все буде чудово. Коли дружина на мене ображалась, мене це обурювало. Як так, що я цілими днями стараюсь для них, щоб найрідніші собі ні в чому не відмовляли, а вони ще й ображаються. Виходила сварка. Так раз за разом. Щоб не скандалити сильніше зазвичай я просто йшов працювати далі. Зараз я розумію, що так було зручно мені, а не рідним.

Так і минула молодість. Коли я вже вийшов на пенсію, то гадав, що зможу займатись своїми справами. Буду мати тихе та помірне життя. Поряд діти, дружна, можливо вже й онуки. Але не так склалося. За роки моєї відсутності дружина та діти стали мені абсолютно чужими. Мені навіть не було про що з ними поговорити. Я почав заздрити жінці, що діти приходили до неї за порадою, ділились своїми переживаннями.

З жінкою спільну мову так і не зміг знайти, в результаті, на старості років ми просто розійшлись. Офіційно ще в шлюбі, та живемо окремо. Вона навіть не захотіла нічого розділяти між нами. Навіть грошей не взяла, щоб винайняти собі житло.

Позавчора було свято – Різдво. Я любив його ще з дитинства.Це родинне свято. Для мене це щось сокровенне. Я запросив додому колишню дружину, дітей, приготував смачну вечерю, чекав весь день. Ні хто так і не прийшов. Святкував я сам. На душі стало так пусто. В соціальній мережі я побачив фотографію дітей з дружиною. Вони зібрались разом. Вони ж родина. І ось, коли на старості років я залишився сам, вже не по своїй волі, я зрозумів, наскільки боляче раніше робив дружині та дітям. Як сильно вони мене потребували то чому ображались. Тепер би все виправити, але занадто пізно.. Час назад не відмотати.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

двенадцать + 15 =

Офіційно ще в шлюбі, та живемо окремо. Вона навіть не захотіла нічого розділяти між нами. Навіть грошей не взяла, щоб винайняти собі житло.