Ще бувши дитиною я не одноразово чув від бабусі, що коли виросте успадкую її будинок. Вона весь вік прожила у селі. Тут закінчила школу, закохалася, одружилася й народила мого батька. Цей дім був для старенької неабиякою цінністю не в матеріальному плані, а через особисте.
Я не надто зважав на розмови бабусі. Вона вже жінка похилого віку, мало що прийде їй в голову. Та коли її не стало, нотаріус підтвердив, що дім за заповітом, належить мені. Я зможу вступити у право власності, коли мені виповниться 21 рік. Саме так хотіла покійна. У такому ж віці вона зустріла дідуся й вийшла заміж. Можливо ця цифра була для неї символічною.
Не знаю, яким чином, але саме у 21 я також одружився. Звісно, ми з Каріною не планували жити в селі, тому про дім практично і не згадували. Орендували квартиру й жили досить непогано.
Одного разу дружина затіяла розмову про мою власність. Мовляв, які плани у мене на житло й варто щось з ним робити. Я пояснив, що хочу продати будинок. Хоч за нього багато й не виручиш, бо дім старенький й потребує ремонту, а от земельна ділянка навколо дому має неабияку цінність.
Каріна вмовила мене не продавати будинок. Пояснила, що її батьки все життя мріяли переїхати жити в село, але все не наважувалися. Якщо я подарую їм свій будинок, то вони будуть неабияк щасливі. Офіційно переписувати дім на тещу й тестя й не планував, тому просто дозволив батькам дружини переїхати жити у село.
Я розраховував, що оскільки вони змінили місце проживання, то дозволять нам пожити у своїй квартирі, щоб ми не витрачали кошти на орендовану. Натомість родичі здали своє житло квартирантам, а самі насолоджувалися всіма благами природи.
Одного разу ми завітали до батьків в гості. Те, що я побачив, дуже мене засмутило. Вони геть занедбали бабусин сад та квітник, а про город я взагалі мовчу. Там таке баранисько виросло, що світу білого не видно. Я не очікував, що рідня Каріни занедбає обійстя покійної бабусі.
Не знаю, як делікатно спровадити цих мешканців назад у місто.
