Одного дня подруга в мене просто прямо запитала, чи я не по чоловіках? Мене аж перекосило. Але в цілому цілком розумію її реакцію.

От всі говорять, що розлученим жінкам складно знайти пару, а от якщо з дитиною, то взагалі неможливо. Та хто говорить про чоловіків, про те, як йому довірити іншій жінці виховання власних дітей.  Тай в цілому.. Як почати довіряти новій людині, якщо попередня тебе так нещадливо зрадила у всіх найгірших значеннях слів. Звісно, це відноситься, не тільки до мене, жінкам також частенько доводиться із таким зустрічатись. Мабуть, ще частіше, ніж нам.

Коли від мене без ніяких причин втекла дружина. Мало того, що я не бачив причин для її втечі, то вона пішла без жодних пояснень. Просто ранком завела дитину до садочка. Мені сказала, щоб ввечері заїхав забрав, а сама, як виявилось, просто поїхала додому, зібрала речі та погнала кудись. Де вона зараз я поняття не маю. Її матір не зізнається, проте з малечею спілкується як і раніше. Ба навіть більше, адже мені тепер потрібна допомога. Сам я фізично не встигаю все робити.  Гадаю відчуття провини також грає свою роль.

Самотнім я був досить довго.  Та прийшов час, що всі минулі почуття та образи минулись. Мені почало не вистачати жіночого тепла, підтримки. Хотілось, щоб дружина чекала мене вдома, готувала смачну вечерю, доглядала та підтримувала. Як не крути, а чоловіку просто необхідна жіноча підтримка. Інколи навіть просто мовчки притулитись до неї, помовчати, а на душі вже ставало легше.

Мої друзі вже й самі почали говорити, що час йти на побачення.

– О, Саша! В мене є чудова подруга! Вона також розведена, має сина приблизно того ж віку, що й твоя донька. Сходи на побачення. в лоба ж не дадуть.

Спершу я сумнівався, мало який крокодил прийде. А якщо розлучена, то, мабуть, й на то були причини. Стоп… Але ж я також розлучений… Певно, вона так само про мене думала. Мабуть, чисто через такі погані думки про неї я й погодився на те побачення. ТА воно змінило моє життя.

В ресторані до мого столика підсіла жінка років тридцяти п’яти. Не сказати що гламурна молодичка, та вона мала приємний зовнішній вигляд. Охайно та зі смаком одягнена в атласний костюм чорного кольору. Легка тканина дуже вигідно підкреслювала її фігуру. Макіяж був максимально натуральним, а коси укладені в стильну зачіску. Вона якісно виділялась із натовпу. Зовнішньо вона мені відразу сподобалась, навіть жалкую, що тоді пожартував про крокодила.

У спілкуванні вона виявилась такою ж приємною. Жодного разу не пожалкував, що погодився на побачення наосліп. Наші відносини не розвивались стрімко. Перший час ми спілкувались просто як друзі. Періодично ходили на каву ввечері. Потім якось разом зводили дітей до розважального парку. Товариство одне одного нас не навантажувало, навпаки, було про що поговорити, посміятись. Про поцілунки чи щось більше у нас навіть думки не випадало. Точніше в мене не випадало. А от у Марини були на мене геть інші плани. Одного дня вона в мене просто прямо запитала, чи я не по чоловіках? Мене аж перекосило. Але в цілому цілком розумію її реакцію.

У нас була відверта розмова. після якої ми врешті вирішили почати жити разом, як пара. Діти наші ладнали непогано. Звісно, були бійки за іграшки та нове ліжко, та з усім тим, як родина ми були щасливими. Зараз я навіть жалкую, що моя дитина від першої дружини, а не від Марини. Проте я вдячний долі, що все ж таки зміг знайти свою справжню супутницю життя.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

два + десять =

Одного дня подруга в мене просто прямо запитала, чи я не по чоловіках? Мене аж перекосило. Але в цілому цілком розумію її реакцію.