З Христиною ми не бачилися досить давно, хоч і живемо в одному місті. У кожної справи та клопоти, на зустрічі часу не залишається. Свого часу, коли навчалися в школі, були подруги не розлий вода. Ось сьогодні ненароком перетнулися у супермаркеті. Стали розмовляти про життя, а потім домовилися зустрітися в кафе. Посидіти спокійно в тихій атмосфері й поділитися місцевими новинами.
-Скільки ж це ми не бачилися? – почала розмову давня подруга. – Років зо чотири добрих. Розповідай, як ти, як дочка й чоловік, ви досі зразкова пара для всіх оточуючих?
-Та де там. Ось три роки, як розлучилися. Ти ж не знаєш всієї правди. То для людей ми були ідеальне подружжя, а насправді вдома кожного вечора скандали та крики. От відколи моя Машка переїхала жити окремо, ми й розійшлися. Більше не було сенсу грати в подружжя. Я навіть рада, що так сталося, хоч на одну проблему поменшало.
А Машка моя взагалі про шлюб чути не хоче. Їй все кар’єра в голові. Я у її віці вже мамою була. Коли починаю говорити з нею про дітей, то її аж корчить. Каже, що не планує народжувати взагалі. Хіба що знайде собі заможного чоловіка, який зуміє їх з дитиною забезпечити усім необхідним, то тоді задумається. Думаю, не судилося мені стати бабусею в цьому житті.
А ти як? Пам’ятаю, хотіла наважитися на другу дитину?
-Ой, і не питай. Наважувалися ми з чоловіком удвох, а вийшло лише в нього – Христя сумно посміхнулася. – Коханку він завів, вона й зателефонувала до мене познайомитися. Розповіла про свою вагітність, то я того брехуна того ж дня і вигнала з дому. На цьому мої плани й накрилися мідним тазом. Та у мене теж вік такий, що онуків пора няньчити, але Сергій ще не скоро порадує.
Нещодавно наважився взяти квартиру на виплату. Робота у нього хороша, є можливість виплачувати кредит. Та тільки через свою роботу, він світу білого не бачить. Немає часу на побачення та знайомства. Переживаю, що поки він за житло розрахується, то буде в такому віці, що вже й соромно дітей народжувати.
-У нас, як виявляється, одна біда на двох. А ти чула про однокласницю нашу, Свєтку Брицьку. Вона вже втретє бабусею стала.
-Це та що на випускний з величезним пузом прийшла? Скільки у неї дітей?
-Одна донька, але, бач, яка родовита, втретє матір порадувала. Уявляю, як у них весело. Й нічого страшного, що вона сама народила в 17, дочка теж пішла маминою стежиною. Зате зараз мають приємний клопіт. Не те, що ми з тобою.
Декілька годин ми з Христею бідкалися на своє життя та дітей, а потім розійшлися, домовившись, що влаштовуватимемо наші зустрічі частіше.
