Обурившись, я хотіла відмовити, але чоловік мене випередив. Пообіцяв кожного тижня купувати їй ті цукерки аби тільки вона дала нам спокій. Ось так стара вимагателька забезпечила собі запас солодкого на декілька років вперед

Ідея переїхати жити в село виникла у нас з чоловіком давно. Проте постійно щось заважало. То ми були молоді й не хотіли далеко добиратися на роботу, потім з’явилися діти, тож потрібно було думати про їхнє майбутнє, а у місті для цього кращі умови. Так коли ми з Сергієм вийшли на пенсію, діти виросли, нарешті наша мрія могла здійснитися.

Ми продали свою двокімнатну квартиру у місті й поїхали на пошуки нового житла у селі. Вимог у нас було небагато: невеличкий будинок, літня кухня, клапоть городу та подвір’я з виноградною аркою. Завжди хотіла спробувати виготовити домашнє вино.

Розглянувши кілька варіантів нарешті визначилися над тим, що найбільше підходило і мені, і Сергію. Життя в новому домі приносило лише радість. Чоловік кожного ранку порався на городі. Насаджав усього потроху й тепер сумлінно доглядав свій майбутній урожай. Я була зайнята клумбою та виноградом. Прочитала декілька статей про його вирощування, виконала підрізування й насолоджувалася довколишніми краєвидами.

Все б нічого, якби у наше нове життя не почала втручатися сусідка. Спершу бабця Оля видалася мені приємною жіночкою, але це було далеко не так. Старенька вирішила виселити нас з нашого ж дому своїми витівками. А все тому, що їй не подобалося, коли ми смажили шашлик чи слухали музику. До речі, навіть наші з чоловіком розмови між собою бабу Олю дратували.

Спершу вона почала виливати помиї прямісінько під мій виноград. Коли я попросила її цього не робити, вона вигадала нову витівку. Почала рвати мої квіти на клумбі. Казала, що в неї алергія й через мій квітник вона не може спокійно перебувати на своєму подвір’ї. Коли й це не подіяло, бабця почала складати своє сміття на межі з нашими воротами. Сморід стояв страшенний. Хоч на нашу територію вона й не виходила, але від того запаху не можливо було перебувати на дворі.

Я більше не витримувала, тому вирішила прямо запитати чого вона хоче. «Цукерки. Шоколадні. Я покажу, які люблю». Обурившись, я хотіла відмовити, але чоловік мене випередив. Пообіцяв кожного тижня купувати їй ті цукерки аби тільки вона дала нам спокій. Ось так стара вимагателька забезпечила собі запас солодкого на декілька років вперед.

Нам є чого в неї повчитися. Правда свого слова баба Оля дотримала. Більше ніяких курйозів між нами не виникало. Усі залишилися задоволені.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

пять × 5 =

Обурившись, я хотіла відмовити, але чоловік мене випередив. Пообіцяв кожного тижня купувати їй ті цукерки аби тільки вона дала нам спокій. Ось так стара вимагателька забезпечила собі запас солодкого на декілька років вперед