Мої спогади про дитинство були щасливими. Тоді ми проживали у селі, мали невеличку хатину, садок. Тато вчепив гойдалку на стару яблуню. Більшість свого часу я проводила саме там. Ввечері бігала з друзями до ставка, спостерігали за сім’єю молодих лебедів. Захоплено роздивлялася цих дивовижних птахів. Мама колись казала, що якщо у парі лебедів хтось гине, то інший – розбивається на смерть. Хотіла б і я зустріти у майбутньому чоловіка з яким можна розділити таке неосяжне кохання.
Коли я перейшла у старшу школу, батьки почали займатися власним бізнесом – відкрили магазин. Коли справи пішли вгору, вдалося переїхати у місто. Там повідкривали нові точки. Через декілька років у них була власна торговельна мережа. Гроші міняють людей, мої батьки не виключення. Дуже скоро вони забулися про своє походження й записалися у товариство місцевих магнатів.
Я помічала ці зміни й мені вони зовсім не подобалися. Все частіше у нашому домі почали з’являтися їхні партнери по бізнесу. Особлива увага приділялася родині Короленків. Воно й зрозуміло, адже у них був син мого віку Марк. Не важко здогадатися, що батьки хотіли об’єднати свої бізнеси через дітей. Мама постійно повторювала, який Марк хороший, розумний й до того ж з такої знатної родини. Батько говорив чітко – я повинна вийти за хлопця заміж.
Марк мені дійсно подобався. Він був симпатичним та дотепним. Ми почали спілкуватися й згодом це спілкування переросло в стосунки. Мій хлопець любив бути у центрі уваги. Біля нього завжди крутилося багато дівчат. Для мене ця публічність була просто нестерпною. Я любила проводити вільний час вдома за цікавою історією з нової книги або захопливим фільмом. Марк вважав, що це марна трата часу і їздив із тусовки на тусовку.
Наші кардинальні погляди на життя та різі цілі все частіше змушували задумуватися над питанням, чи у нас майбутнє, як у подружжя. Мама казала, що це нормально, адже чоловік та дружина не повинні бути схожими. Відсутність спільних інтересів її не турбувала. Воно й не дивно, головне ж, щоб ми одружилися.
Поки батьки таємно планували весілля та складали список гостей, я споглядала за Марком зі сторони й розуміла, що взагалі не знаю цього хлопця. Одного разу нас запросили на вечірку за місто. Була пізня година, ми затрималися у місті й потрапили уже під кінець гулянки. Більшість гостей була втомлена від надмірної кількості алкоголю, решта розійшлися по кімнатах.
Організатор свята зустрів нас радісно й запропонував випити. Я відмовилася, а Марк погодився. Після кількох пляшок пива хлопця рознесло. Він забувся, що приїхав не сам. Почав чіплятися до дівчат, відверто мене ігнорував й закінчив свою ганебну поведінку поцілунком з незнайомкою. Я не збиралася терпіти такого приниження, тому забрала ключі від автомобіля й поїхала додому.
Водій з мене був ніякий, тому доїхала я недалеко – до першого стовпця. Добре, що обійшлося без травматизму, автомобілю пощастило менше. Якийсь небайдужий водій зупинився біля мене й запитав чи потрібна допомога. Оцінивши масштаб збитків, повідомив, що треба їхати на СТО. Дістав телефон та викликав підсобника. Мене ж запропонував підвезти додому.
Дорогою ми познайомилися. Хлопця звали Андрій, він працював на СТО, яке належало його батьку. Жив у цьому ж селищі. Мав можливість переїхати у місто, але його більше приваблювала сільська романтика та колорит.
-Розумієш, у місті люди злі та непривітні. Ні з ким навіть привітатися. Я взагалі не розумію, як там можна жити. Ще, враховуючи їхній темп життя, то через декілька місяців можна звалитися з ніг. В селі геть інша історія.
-Я з батьками теж колись жила в селі. Мені подобалося спокійне та розмірене життя тамтешніх людей.
-Чому ж тоді переїхали?
-Батьки вважала що місто відкриває багато перспектив та можливостей. Моєї думки ніхто не запитував.
-То ти кермувати вчилася в місті чи в селі?
-Правду кажучи, ні там, ні там. Я поводилася безвідповідально – визнаю. Обіцяю, що більше не сяду за кермо.
-Ну ми можемо це виправити. Обіцяю, що навчу тебе кермувати. Якщо звісно ти цього хочеш.
Андрій та Настя обмінялися номерами телефонів. Коли вона вкладалася спати на телефон прийшло повідомлення: «Я радий, що ти сіла за кермо автомобіля, інакше ми б не познайомилися. Проте більше так не роби». Настя посміхалася, коли читала й згадувала обличчя свого нового знайомого. Засинала дівчина з думками про Андрія.
Вранці навідався Марк. Він не запитав, як дівчина дісталася додому та чому поїхала без нього. Навіть не заїкнувся про свій вчинок й те, що був не правий. Єдине, що цікавило хлопця – де його автомобіль. Настя дала контактний телефон майстра, що займався ремонтом й додала: «Не хвилюйся, я оплачу ремонт твоєї дорогоцінної машинки». Він навіть нічого не відповів, мовчки вийшов з будинку й кудись поїхав. На цьому і все. Мабуть, він очікував, що це вона проситиме вибачення за те, що покинула його на вечірці. Ця ситуація остаточно переконала Настю, що Марк їй не пара.
Андрій швидко увійшов у життя Анастасії. Хлопець свого слова дотримався. Через місяць Настя кермувала, як справжній професіонал. Час, який вони провели разом, був незабутнім. Обоє закохалися по самі вуха й почали таємно зустрічатися. Свої стосунки з Марком Настя розірвала, чим викликала неабиякий гнів збоку батьків. Вони вимагали, щоб вона перепросила й налагодила стосунки з колишнім хлопцем. Настя відмовилася.
Настав екзаменаційний день. Анастасія успішно склала тести й водіння. Отримала права й побігла хвалитися Андрієві. На дівчину чекав ще один сюрприз. Коли вона показала права, він став на одне коліно й зробив пропозицію. Щасливі та закохані вони їхали до батьків Анастасії просити благословення на шлюб.
Новина дочки про майбутнє одруження та ще й з якимось селюком, викликала гнів збоку батьків. Мати категорично відмовила, а батько вигнав майбутнього зятя з будинку, заборонивши доньці з ним зустрічатися. Настя вперше у своєму житті пішла наперекір та обрала кохання. З Андрієм вона таки одружилася, проте втратила рідних батьків. Вони не прийшли на весілля єдиної дочки, хоч і отримали запрошення.
Після весілля Настя з Андрієм купили будинок у селі й почали наводити там свої порядки. Не все вдавалося одразу, було багато побутових суперечок, але кохання все вирішувало мирно. Через деякий час Настя повідомила чоловіку, що чекає на дитину. Андрій був на сьомому небі від щастя. Раділи і його батьки, а от батьки Насті навіть не пустили рідну дочку на поріг, коли дізналися, що вона носить під серцем дитину від нелюбого їм зятя.
Час збіг дуже швидко. Андрій та Анастасія стали батьками. У подружжя народилася дівчинка, назвали Надійкою. Коли дівчинці виповнилося два роки, зателефонувала матір Насті – з татом трапилося нещастя, інсульт. Чоловік не міг самостійно пересуватися, а мама не справлялася самотужки. Бачити в домі чужих людей він не хотів, тим більше щоб за ним хтось доглядав.
Настя з Андрієм та Надійкою пішли провідати дідуся. Побачивши свою єдину онучку старий чоловік не стримував сліз. Просив пробачення й подякував Андрієві за те, що гарно ставився до дочки й робив її щасливою. На деякий час Настя та Андрій переїхали жити до хворого батька. Вони допомагали матері його доглядати й надолужували втрачений час.
Татові з часом полегшало. Він зумів самостійно піднятися з ліжка й навіть виходив на нетривалу прогулянку з онучкою. Надійка раділа, що познайомилася з дідусем та бабусею. Насті стало спокійніше, як-не-як – це її рідні батьки і їхня тривала сварка її засмучувала. Мати теж визнала, що була не права, коли змушувала дочку одружитися з Марком. Вона рада, що свого часу Настя її не послухала й зараз щаслива поруч коханого чоловіка та прекрасної донечки.
