Нічого не віщувало лиха та через три дні, Микола наказав пенсіонерці збирати свої речі та в _имітатися з його квартири. Як підтвердження показав документ на спадщину, де красувався витончений підпис старої

Валентина Петрівна прожила гарне життя та на старість років зазнала гіркої долі.

Народилася та виросла вона у селі. Мала батьків та старшу сестру Ярину. Дівчатка були дуже близькими та підтримували одна одну. Роки швидко збігли. Ярина пішла навчатися, згодом зустріла свого майбутнього чоловіка. Додому вже не повернулася, залишилася жити у місті поруч коханого.

Настала черга й Валі покидати батьківський дім. Дівчина вступила до медичного училища. Гарно навчалася, викладачі її хвалили та ставили у приклад. Був у дівчини одногрупник Сашко. Хлопець справжній веселун, а от з навчанням біда. Валя, по доброті своїй душевній, вирішила йому допомогти. Молоді люди багато часу проводили разом. Самі не зчулися, як закохалися, тож Валентина Петрівна, як і сестра, знайшла своє кохання під час навчання.

Після випускного одружилися й залишилися в місті. Сашко мав власну двокімнатну квартиру, отримав у спадок від бабусі, тож проблем із житлом в молодят не було. Далі пішли діти. Народилося у подружжя двійко діточок. Старший Іванко та молодша Марія. Батьки виховували дітей хорошими та чесними людьми.

Минули роки, Іван та Марія виросли й кожен пішов облаштовувати власне життя. Залишилася Валентина Петрівна зі своїм чоловіком наодинці. Разом їм було добре. Вони проводили тихі сімейні вечори, переглядали улюблену телепередачу. Коли була можливість, допомагали дітям.

Гостей у домі приймали не часто. Розуміли, що Іван та Марія тепер мають власні сім’ї й не можуть багато часу приділяти стареньким батькам. Одного разу у двері старенької пари постукало лихо. Раптово та несподівано не стало Сашка. Для Валентини Петрівни це було неабияке горе. Стільки років вони крокували по житті, дивлячись в одному напрямку. Він же її надія та опора. Без нього тепер і світ немилий.

Діти навідували матір кілька днів. Дали час їй оговтатися від пережитого горя, а потім повернулися до власного життя. Валентина Петрівна сумувала. Стіни цієї квартири давили на бабусю важким тягарем. Хотілося з кимось поговорити, розвіяти свій смуток. Тому бабця частенько навідувалася до своєї сусідки Альбіни.

Вона жінка добра та радісна. Завжди зустріне, запросить до квартири, чаєм пригостить. Старенька скаржилася сусідці на важке життя пенсіонера. Грошей не вистачало, у дітей просити соромилася. Тоді Альбіна й порадила Валентині Петрівні взяти до себе квартиранта. Він би оплачував комунальні послуги та й по дому інколи б допомагав. Ну там сміття винести чи в аптеку сходити.

Валентина Петрівна погодилася, тож наступного ранку прийняла у себе двоюрідного брата сусідки. Микола здавався хорошим хлопцем. Вихований, спокійний. Ніяких проблем у співмешканців не виникало. Одного разу хлопець приніс бабусі квитанцію за світло. Треба було підписати папірець. Валентина Петрівна, як на зло, не могла знайти своїх окулярів. Микола поспішав, тому підганяв стареньку. Вона довірилася молодику й поставила підпис там, де він вказав.

Нічого не віщувало лиха та через три дні, Микола наказав пенсіонерці збирати свої речі та вимітатися з його квартири. Як підтвердження показав документ на спадщину, де красувався витончений підпис старої. По закону він виявився правий, тому Валентині Петрівні нічого не залишалося, як подзвонити до дітей.  Іван та Марія звинуватили стару матір у безвідповідальності та дурості. Сказали, що це тепер її проблеми. Ніхто не збирався приймати стареньку в себе вдома. Куди їй податися, що тепер робити? Зайшла до сусідки, але та навіть не відчинила дверей. От і вір після цього людям. Тоді згадала, що залишилася остання надія на старшу сестру. Сіла на автобус та поїхала до Ярини.

Сестра радо зустріла Валентину Петрівну, запросила в будинок, нагодувала смачною їжею. Коли старенька розповіла, що з нею трапилося, Ярина пообіцяла допомогти. Чоловік її доньки працював адвокатом, повинен щось придумати. Бабуся не витримала й розплакалася. Як добре, що її сестра має золоте серце не те, що рідні діти.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

5 × пять =

Нічого не віщувало лиха та через три дні, Микола наказав пенсіонерці збирати свої речі та в _имітатися з його квартири. Як підтвердження показав документ на спадщину, де красувався витончений підпис старої