Ні, дорогенька, з тобою я розлучуся, з Ангеліною одружуся. Жити ми будемо тут, бо я маю такі самі права на цю квартиру, як і ти, й не збираються звідси з’їжджати

Я вийшла заміж через велике кохання, принаймні мені так здавалося. Вадим, не був зразковим батьком та чоловіком. Він частенько міг нагримати на дітей, висловити мені своє невдоволення стосовно хатніх справ чи їжі. Він поводив себе, як павич, хотів, щоб оточення рахувалося з його думкою. Та насправді не мав жодної хорошої ідеї.

Наша сім’я трималися виключно на мені. Я виховувала дітей, збирала їх до школи, розв’язувала побутові питання, розпоряджалася фінансами. Вадим уявлення немає, що таке комунальні послуги, кола і як їх потрібно оплачувати. Не розуміє він і того, що продукти в холодильнику можуть закінчитися і їх потрібно купувати.

Вранці я збираю його на роботу. Готую одяг, який він може одягнути, пакую сумку із ланчем. Ввечері прибираю за ним розкидані речі й подаю вечерю. Складається таке враження, що я маю не дорослого чоловіка, а третю дитину.

За 25 років подружнього життя, мабуть, ми обоє звикли до своїх ролей та обов’язків. Я давно змирилася зі своєю долею й надалі прислуговувала чоловікові. Все змінилося одного дня. Я повернулася додому з роботи, але у квартиру потрапити не змогла. Зателефонувала в дзвінок, Вадим відчинив.

-Потрібно викликати майстра, мабуть, замок поламався – сказала я в слух, заходячи у квартиру.

-Майстер у нас вже був. Це я попросив його змінити замок.

І для чого, дозволь поцікавитися?

-Для того, щоб ти не могла заходити без стуку. З завтрашнього дня ми житимемо втрьох.

-Ти що випив? Що за нісенітницю ти несеш? – моєму терпінню вривався кінець.

-А то ти наче не знаєш про мою коханку. Ангеліна завтра переїжджає до нас. Її виселили з квартири, орендувати нову вона не може, от я і запропонував їй переїхати до себе.

Декілька хвилин я мовчки стояла перед чоловіком й не могла зрозуміти, що за єресь несеться з його вуст. Коли ж побачила, що він не жартує, почала нервувати.

Тобто, ти збираєшся привести у наш дім свою коханку й продовжувати жити зі мною, як дружиною?

Ні, дорогенька, з тобою я розлучуся, з Ангеліною одружуся. Жити ми будемо тут, бо я маю такі самі права на цю квартиру, як і ти, й не збираються звідси з’їжджати.

-Ти подумав про те, що скажуть діти? Ти взагалі уявляєш, що говоритимуть про нашу родину друзі та знайомі?

-Мені немає діла про що говорять люди. Діти вже дорослі, вони повинні зрозуміти. Якщо ж ні, це їхня справа. Я не збираюся відмовлятися від свого щастя через інших.

А про моє щастя ти подумав? Ти розумієш, що збираєшся привести чужу жінку у квартиру, в якій минуло все наше життя. Як ми будемо жити тут втрьох, як будемо ділити кухню, вітальню, спальню.

-Не ускладнюй, складемо графік. Я з Ангеліною щось придумаю.

Мені хотілося розірвати його на шматки. Всередині мене лютував ураган. Все своє життя я віддала цьому чоловікові, а він  так жорстоко зі мною вчинив. Залишатися в цьому домі я не могла. Якщо не утихомирю емоції, то нароблю горя. Я схопила сумку й вибігла із квартири.

Мені нікуди було піти. Моїх батьків давно вже не стало і такий момент я навіть рада, що їм не довелося побачити моє приниження. До дітей не піду, бо доведеться розповісти, як їхній тато на старість років зійшов з розуму. Подругам було навіть соромно телефонувати. Вони думали, що у мене ідеальний шлюб та найкращий чоловік. Я сама створила таку картинку й тепер розплачуюся.

Ноги самі повели мене до річки. Біля берега плавали лебеді. Я присіла на лавочку й спостерігала за цими дивовижними птахами. Вони, на відміну від людей, уміли кохати й зберігати вірність. Стримуватись більше не було сил, я розплакалася. Згадувала своє життя й розуміла, що жодної миті не була щасливою поруч Вадима. Єдиною радістю були мої діти, але вони вже дорослі. Невже мені більше немає для чого жити?

Мої роздуми перервав знайомий чоловічий голос. Біля мене присів давній друг дитинства Петро. Ми не бачилися років з двадцять. Чоловік постарів, але не втратив своєї привабливості.

-А я попереджав, що Вадим не вартий навіть твого мізинця. Послухала б мене свого часу й не довелося б зараз лити сльози по тому негіднику.

-Звідки ти знаєш, що я плачу через чоловіка?

-Аллочко, я з Вадимом працюю на одній роботі, але він скоріше всього про це тобі не розповідав. Неодноразово бачив, як той мерзотник, катає нашу секретарку Ангеліну. От і зрозумів, що в них роман. Правда думав, ви розлучені.

-Ну це тепер питання часу. А ти як, як дружина, діти? – мені хотілося перевести тему.

-Оксанки ось уже чотири роки, як немає. Діти живуть окремо у них все добре, а я доживаю свої дні на самоті. Хочеш прогулятися, тут неподалік є одне кафе в якому готують еклери. Наскільки пам’ятаю – це твої улюблені тістечка.

Свого часу я зробила неправильний вибір. Надала перевагу Вадимові й образила Петра. Я знала, що хлопець має до мене почуття. Сьогодні доля вдруге дарувала мені можливість прожити решту життя з гідним чоловіком і я не збиралася втрачати цей шанс.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

один + двенадцать =

Ні, дорогенька, з тобою я розлучуся, з Ангеліною одружуся. Жити ми будемо тут, бо я маю такі самі права на цю квартиру, як і ти, й не збираються звідси з’їжджати