Нещодавно нам надійшов запит з глухого села на Буковині. Сусіди просили допомогти старенькій односельчанці впоратись її родиною. З донькою та її чоловіком, точніше. Донька старенької не була янголом з німбом над головою. Вона саме та, хто любив гарно жити та нічого для того не зробивши.

Я працюю волонтером вже не перший рік. Їжджу по країні, та намагаюсь допомогти людям, які дійсно потребують нашої допомоги, а не тільки на словах. Дайте грошей, бо дуже треб на квиток, а самі йдуть до першої ж наливайки, та купують собі сто грамів. Перед тим як братись за допомогу людині, я якісно все перевіряю. Адже охочих багато, а от ресурси не вічні. Тому маю з відповідальністю ставитись до своєї роботи.

Нещодавно нам надійшов запит з глухого села на Буковині. Сусіди просили допомогти старенькій односельчанці впоратись її родиною. З донькою та її чоловіком, точніше. Донька старенької не була янголом з німбом над головою. Вона саме та, хто любив гарно жити та нічого для того не зробивши. Старенька ж була трудівницею, та вже занадто старою, щоб важко працювати. Проте за свій вік вона самостійно змогла заробити й на будинок, і гарно його облаштувати, та виростити дитину. Повторюсь, самотужки. Чоловіка в неї рано не стало, а іншого вже не захотіла.

Працювати вона не могла, та вже ледь ходила. Добре, що хоч їсти ще собі готувала, бо доньці на те все одно. Пішла б від голоду. Так от, чому ж сусіди нас викликали. Донька, така вся вдячна, що мати її виростила та дала життя, забрала собі з чоловіком хату. Змінили всі замки, та вигнали стареньку мати жити на вулицю. Добре, що в подвір’ї була ще літня кухня, а там пічка та старий диван. От вона там і пробувала жити. Але скоро зима, сама там вона вижити не зможе. Нещодавно рідні почали її ще й звідти проганяти, заважає бідолашна їм там. В тому куточку, нічого не просячи. Не знаю чим чином, але бабулі вдалось навіть зберегти свою пенсію від доньки. Бо зазвичай та забирала, та пускала на свої потреби, не залишаючи грошей навіть на хлібину.

Коли стареньку почали проганяти навіть з тієї розбитої кухоньки, їй нічого не залишалось, як просити переночувати в сусідів. Ті вже не витримали та викликали соціальну опіку. Ось так ми за неї й дізнались. Не можу передати словами, наскільки сильно я ненавиджу таких “вдячних” діток, та наскільки боляче спостерігати за трагічними долями нещасних старичків. Вони вже просто не мають сили, щоб щось сказати на перекір, не те що вдіяти. Багато хто з них навіть не знають, що існують такі інстанції як наша, яка допомагає, та витягує з біди.

І ось мені просто цікаво, невже дітям насправді не шкода своїх стареньких батьків? Невже вони гадають, що батьки заберуть з собою на той світ ту хату, чи машину, за яких вони готові так безсовісно вчиняти з рідними. Відразливо та противно. Деякі діти ніколи не мали батьків, навіть таких стареньких та немічних, мріють хоч раз опинитись в обіймах мами. А деякі ось так вчиняють.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

15 + 14 =

Нещодавно нам надійшов запит з глухого села на Буковині. Сусіди просили допомогти старенькій односельчанці впоратись її родиною. З донькою та її чоловіком, точніше. Донька старенької не була янголом з німбом над головою. Вона саме та, хто любив гарно жити та нічого для того не зробивши.