«Нехай б _oлить ще сильніше аби дитина була щасливою» – ця думка надавала породіллі сил. Нарешті почувся дитячий плач. На груди молодій матусі поклали крихітний шматочок неосяжної любові

 Катя часто чула від старих людей, що за красою душі не приховаєш. Бабусі пліткували про гарних парубків та ще гарніших дівчат, котрі мали багато залицяльників та не одну бідолагу з розуму звели.

«Мій Лаврін теж красивий, очей не відвести й душу має гарну» – заспокоювала себе молода дівчина. Вона щиро вірила, що зустріла кохання всього життя й він ніколи не скривдить світлих почуттів своєї дівчини. Лаврін був видним хлопцем, багато дівчат бігало за ним, кожна хотіла отримати ласий шматок, а він обрав сором’язливу та тиху Катрю.

Довго дівчина не насмілювалася відповісти взаємністю, хоч і кохала хлопця. Все побоювалася, що для забавки намагається він її спокусити, а коли отримає своє – покине знеславлену. Та врешті почуття взяли гори. Які красиві та бажані слова Лаврін їй говорив, як гарно в очі дивився та ручки цілував. А коли пообіцяв, що одружиться – Катя не витримала.

Уже через кілька тижнів зрозуміла, що носить під серцем дитину. Думала, як радітиме коханий, що і без того обіцяв зробити її своєю дружиною. Довго не зволікала, на наступному побаченні про все розповіла. Не зрадів Лаврін, обурився, що невідомо чия то дитина й пішов від вагітної Катрі.

Чи могло тендітне дівоче серце, яке щиро покохало, пережити таку підставу? Вона так вірила тому єдиному, а він виявився нічим не кращий від інших. То вже пізніше Катерина довідалася, що допомагали їхньому щастю «друзі». Гарний товариш Лавріна Остап завжди мріяв отримати Катрю собі, а вона в його бік навіть не дивилася. От і вирішив вражений чоловік помститися. Та й навидумував, що має з дівчиною стосунки й дитина від нього.

Лаврін теж молодець – повірив другу, а не коханій дівчині. Дві долі занапастив, коли Катерину покинув та від дитини відмовився. Дівчина жити в одному містечку з колишнім коханням не змогла. Зібрала свої пожитки й переїхала в інше місто. Винайняла кімнатку, влаштувалася на роботу й спробувала забутися про той кошмар, який пережила декілька днів тому. Їй було заради кого жити.

Не очікувала, що на новому місці зустріне когось зі знайомих. А тут випадково на Остапа натрапила. Неприємний тип, який Каті ніколи не подобався. Ось стоїть перед нею, посміхається, вдає, ніби все гаразд.

-Привіт, красуне! А ти трішки округлилася з часу нашої останньої зустрічі.

-Чого тобі, Остапе?

-Ну чому ти така непривітна. Я ж до тебе з добром. Сходімо кудись, посидимо, про життя поговоримо.

-Мені немає про що з тобою говорити. Дай дорогу, я поспішаю.

-І про Лавріна не цікаво дізнатися? – він знав, як зачепити за живе, але дівчина не піддавалася.

-Мені що до того. Лаврін зробив свій вибір, його життя мене не обходить.

-Шкода, може б пораділа за колишнє кохання. Він сьогодні одружується.

Що сталося наступної миті Катя не пам’ятала. До свідомості прийшла уже в лікарняній палаті. Біля дівчини бігали медичні сестри, лікарі про щось радилися. Вона відчула біль в області живота. «Лиш би з немовлям все було добре».

У Катерини почалися передчасні пологи. З важкою душею народжувала вона свою любу донечку. Колись бабуся казала, що дитина приходить у цей світ через біль матері, щоб легше на світі жилося. «Нехай болить ще сильніше аби дитина була щасливою» – ця думка надавала породіллі сил. Нарешті почувся дитячий плач. На груди молодій матусі поклали крихітний шматочок неосяжної любові.

А десь там, в іншому місті, цієї миті Лаврін назавжди відмовлявся від свого щирого почуття заради помсти. Та чи заслужила Катя на таку відповідь, він так і не розібрався.  

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

тринадцать + 13 =

«Нехай б _oлить ще сильніше аби дитина була щасливою» – ця думка надавала породіллі сил. Нарешті почувся дитячий плач. На груди молодій матусі поклали крихітний шматочок неосяжної любові