Катя часто чула від старих людей, що за красою душі не приховаєш. Бабусі пліткували про гарних парубків та ще гарніших дівчат, котрі мали багато залицяльників та не одну бідолагу з розуму звели.
«Мій Лаврін теж красивий, очей не відвести й душу має гарну» – заспокоювала себе молода дівчина. Вона щиро вірила, що зустріла кохання всього життя й він ніколи не скривдить світлих почуттів своєї дівчини. Лаврін був видним хлопцем, багато дівчат бігало за ним, кожна хотіла отримати ласий шматок, а він обрав сором’язливу та тиху Катрю.
Довго дівчина не насмілювалася відповісти взаємністю, хоч і кохала хлопця. Все побоювалася, що для забавки намагається він її спокусити, а коли отримає своє – покине знеславлену. Та врешті почуття взяли гори. Які красиві та бажані слова Лаврін їй говорив, як гарно в очі дивився та ручки цілував. А коли пообіцяв, що одружиться – Катя не витримала.
Уже через кілька тижнів зрозуміла, що носить під серцем дитину. Думала, як радітиме коханий, що і без того обіцяв зробити її своєю дружиною. Довго не зволікала, на наступному побаченні про все розповіла. Не зрадів Лаврін, обурився, що невідомо чия то дитина й пішов від вагітної Катрі.
Чи могло тендітне дівоче серце, яке щиро покохало, пережити таку підставу? Вона так вірила тому єдиному, а він виявився нічим не кращий від інших. То вже пізніше Катерина довідалася, що допомагали їхньому щастю «друзі». Гарний товариш Лавріна Остап завжди мріяв отримати Катрю собі, а вона в його бік навіть не дивилася. От і вирішив вражений чоловік помститися. Та й навидумував, що має з дівчиною стосунки й дитина від нього.
Лаврін теж молодець – повірив другу, а не коханій дівчині. Дві долі занапастив, коли Катерину покинув та від дитини відмовився. Дівчина жити в одному містечку з колишнім коханням не змогла. Зібрала свої пожитки й переїхала в інше місто. Винайняла кімнатку, влаштувалася на роботу й спробувала забутися про той кошмар, який пережила декілька днів тому. Їй було заради кого жити.
Не очікувала, що на новому місці зустріне когось зі знайомих. А тут випадково на Остапа натрапила. Неприємний тип, який Каті ніколи не подобався. Ось стоїть перед нею, посміхається, вдає, ніби все гаразд.
-Привіт, красуне! А ти трішки округлилася з часу нашої останньої зустрічі.
-Чого тобі, Остапе?
-Ну чому ти така непривітна. Я ж до тебе з добром. Сходімо кудись, посидимо, про життя поговоримо.
-Мені немає про що з тобою говорити. Дай дорогу, я поспішаю.
-І про Лавріна не цікаво дізнатися? – він знав, як зачепити за живе, але дівчина не піддавалася.
-Мені що до того. Лаврін зробив свій вибір, його життя мене не обходить.
-Шкода, може б пораділа за колишнє кохання. Він сьогодні одружується.
Що сталося наступної миті Катя не пам’ятала. До свідомості прийшла уже в лікарняній палаті. Біля дівчини бігали медичні сестри, лікарі про щось радилися. Вона відчула біль в області живота. «Лиш би з немовлям все було добре».
У Катерини почалися передчасні пологи. З важкою душею народжувала вона свою любу донечку. Колись бабуся казала, що дитина приходить у цей світ через біль матері, щоб легше на світі жилося. «Нехай болить ще сильніше аби дитина була щасливою» – ця думка надавала породіллі сил. Нарешті почувся дитячий плач. На груди молодій матусі поклали крихітний шматочок неосяжної любові.
А десь там, в іншому місті, цієї миті Лаврін назавжди відмовлявся від свого щирого почуття заради помсти. Та чи заслужила Катя на таку відповідь, він так і не розібрався.
